Роботу над «Рудиным» Тургенєв почав в 1855 році. Спочатку роман називався «Геніальна натура». Під ге-ниальностью Тургенєв розумів здатність переконувати й просвіщати людей, різнобічний розум і широку освіченість, а під натурою - твердість волі, ост-рої чуття до потреб громадського життя. Але по ходу роботи така назва перестала задовольняти Тургенєва, оскільки стосовно Руд і ну воно зазву-чало іронічно: «натури» у ньому вийшло мало, не хва-тало волі до практичної справи, хоча «геніальність» у ньому була. Поява роману в пресі викликало багато толков і споровши в літературних колах і серед читачів. Критик «Вітчизняних записок» розглядав Ру-Дина лише як бліду копію попередніх героїв російської літератури - Онєгіна, Печорина, Бельтова.

Але йому заперечував Чернишевський, відзначаючи, що Тургенєв зумів показати в образі Рудина людини нової епохи. Головний герой роману багато в чому автобиографичен: це людина тургеневского покоління, що одержав гарне філософське утворення за кордоном. Характер Рудина розкривається в слові. Він - гени-альный оратор. У своїх філософських мовленнях про сенс життя, про високе призначення людини Рудин просто непереборний

Людина не може, не повинен підкоряти своє життя тільки практичним цілям, турботам про су-ществовании, затверджує він. Без прагнення відшукати «загальні початки в окремих явищах» життя, без віри в силу розуму немає ні науки, ні освіти, ні прогрес-са, а «якщо в людини немає міцного початку, у яке він вірить, немає ґрунту, на якій він коштує твердо, як може він усвідомити потреби, у значенні, у майбутності свого народу?» Освіта, наука, сенс життя - от про що гово-рит Рудин так увлеченно, натхненно й поэтично. Він розповідає легенду про птаха, що залетів на вогонь і знову зник у темряву. Здавалося б, людина, по-добно цьому птахові, з’являється з небуття й, проживши коротке життя, зникає вбезвестности.

Так, «наше життя швидке й незначна; але вес велике відбувається через людей». Висловлення головного героя добутку вдохнов-ляют і кличуть до відновлення життя, до героїчних свер-шениям. Силу впливу Рудина на слухачів, убеж-дение словом відчувають усе. І кожний захоплюється Ру-Диным за його «незвичайний розум». Не визнає дос-тоинств Рудина лише Пигасов від образи за своє пораже-ние в суперечці. Але в першій же розмові Рудина з Наталею раскрывастся одне з головних протиріч його характеру

Адже тільки напередодні він так натхненно говорив про бу-дущем, про сенс життя, про призначення людини - і раптом з’являється втомленою людиною, що не вірить ні у свої сили, ні в співчуття людей. Правда, досить одно-го заперечення здивованої Наталі - і Рудин корить себе за малодушність і знову проповідує необхідність де-лать справа. Але автор у душі читача вже посіяв сомне-ние в тім, що слова Рудина погодяться зі справою, а наме-ренію - із учинками. Суперечливий характер свого героя письменник піддає серйозному випробуванню любов’ю

Це чув-ство в Тургенєва - те світле, те трагичное й разруши-тельное, але завжди це сила, що оголює душу, істин-ную натуру людини. От отут-те й виявляється на-вартий характер Рудина. Хоча мовлення його повні энтузи-азма, роки відверненої філософської роботи висуши-чи в ньому серце й душу. Перевага в головному герої раціонального початку відчувається нами вже в сцені пер-вого любовного визнання. Перше ж виникле на його шляху перешкода - від-каз Дар’ї Михайлівни Ласунской видати дочка за небо-гатого людини - приводить Рудина в повне замеша-тельство.

У відповідь на своє питання: «Як ви думаєте, що нам потрібне тепер робити?» - Наталя чує: « Разу-Меется, скоритися». І багато тоді гірких слів бро-сает Наталя Рудину: вона дорікає його в малодушності, тру-сости, у тім, що його високі слова далекі від справи

И Рудин почуває себе жалюгідним і незначним перед нею. Він не витримує випробування любов’ю, виявляючи свою людську неповноцінність. У романі головному героєві протипоставлений Лежнев, протипоставлений відкрито, прямолінійно: Рудин крас-норечив - Лежнев звичайно небагатослівний; Рудин не може розібратися в самому собі - Лежнев превосходно розуміє людей і без зайвих слів допомагає близьким, завдяки своєму щиросердечному такту й чуйності; Рудин нічого не робить - Лежнев завжди чимсь зайнятий. По Лежнев не тільки антипод Рудина, він ще й оце-нивает головного героя, причому його оцінки неодинако-ви в різні моменти, навіть суперечливі, але в цілому вони допомагають читачеві зрозуміти складний характер ге-риючи і його місце в житті. Так, може бути, Лежнев, людина практичного складу, і є щирий герой роману?

Він розумний, рассу-дителен, чуйний, але діяльність його обмежена су-ществующим порядком речей. Автор постійно подчер-киває його, якщо можна так сказати, буденність. Так, Лежнев діловитий, але для Тургенєва неможливо звести весь сенс життя до діловитості, не одухотвореною вищою ідеєю

У Рудине відбита трагічна доля людини тур-геневского покоління. Відхід від реальності не міг не спричинити обітри-цательных наслідків: умоглядність, слабке зна-комство із практичною стороною життя. Такі люди, як Рудин, носії високих ідеалів, хоронителі культури, служать прогресу суспільства, але явно позбавлені практичного потенціалу. Затятий проти-никнув кріпосного права, Рудин виявився абсолютно біс-помощным у здійсненні Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру свого ідеалу

Він - своє-го роду мандрівник-блукач, чимсь біс, що нагадує,-смертного Дон Кихота. Фінал роману героичен і трагичен одночасно. Рудин гине на барикадах Парижа. Пригадуються слова з його листа до Наталі: «Я скінчу тим, що пожер-твую собою за яку-небудь дурницю, у який навіть ве-рить не буду…

»