Особиста доля Тетяни трагична: самітність у рідному будинку, безмовна любов до Онєгіна, заміжжя без любові й знову самітність серед багатства, блиску й преклоніння. Але страждання не зломили її: їй далека «осоружного життя мішура», воно не змінює своїм моральним принципам, своєму розумінню честі. Джерело її духовної сили - глибокий зв’язок з російським життям, чого немає в Онєгіна, вона «російська душою». Цілісність натури, глибина почуттів, краса душі, скромність, готовність - до самопожертви - це не просто риси характеру Тетяни, але й втілення «позитивної й безперечної краси в особі російської жінки» (Ф. М. Достоєвський).

Бєлінський: «У Тетяні немає цих хворобливих протиріч, якими страждають складні натури; Тетяна створена начебто вся з одного цільного шматка, без усяких домішок і прироблень».

Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові.

Ю. М. Лотман: «Життя Тетяни - результат розвитку особистості, її постійних зусиль на вибір морально найбільш важкого шляху. Подвиг Вірності, що добровільно приймає на себе героїня Пушкіна, звичайно, ширше проблеми вірності сім’ї…»

«Отже, вона звалася Тетяною…» - строфа, у якій з’являється Тетяна, виконана врочистості, відзначена тишею й спокоєм сільської природи, у повній згоді з якої живе героїня, «як лань лісова…». И відразу потьмяніло все, що в першому розділі блискало й переливалося фарбами онегинского Петербурга.

Зустріч із Онєгіним - фатальна для Тетяни. «Це він!» - вибір єдиний на все життя. Тетяна «любить не жартуючи», вона не вміє судити холоднокровно. Лист Тетяни - один із двох її монологів. Тут усе: і відсутність життєвої досвідченості, і одночасно високий настрой душі, відважної в русі назустріч своїй долі. Тетяна звертається до Онєгіна на ти «я - твоя!», це не обмовка, а повна довіра до обранця.

Пушкін проводить Тетяну ще через одне випробування. У кинутому кабінеті Онєгіна Тетяна поринає в читання чужої бібліотеки, намагаючись угадати, що діється в його душі. Вона думає не тільки про Онєгіна, але й про життя. Її любов не вгасає від такого досвіду. Навпроти, це почуття, залишившись безмовним, формує внутрішній мир Тетяни, її духовний вигляд. І коли мова йде про «духовне багатство» героїні, не можна забути ті строфи роману, де ця дівчинка щодня приходить в онегинский будинок, щоб читати й думати.

Потім її везуть у Москву на «ярмарок наречених» і видають заміж. Вона йде заміж за генерала, тому що «молила мати», а Тетяні «всі були жереби рівні». У прекрасну світську жінку Онєгін закохується без пам’яті. Для Тетяни не страшні умовності світла. Є умови життя - от що зрозуміла Тетяна. А це насамперед - борг. Невірно, що Тетяна поступилася почуттям заради боргу. Почуття й борг у неї нерозривні: і до Онєгіна, і до чоловіка, що «у сраженьях покалічений». Її борг - це повага до життя у всіх її проявах.