Казки Г. X. Андерсена, якого справедливо називають “Королем казки”, — одне з найвизначніших досягнень світової літератури ХІХ ст. Ганс Хрістіан Андерсен — один із небагатьох письменників, які зуміли відобразити свій час, виразити своє ставлення до речей, свої думки, почуття, свій світогляд не в романах, оповіданнях чи в драмах, а саме в казці. Андерсен був одночасно письменником для дітей і для дорослих. Подвійна форма розповіді (”для дітей і для дорослих”) — характерна андерсенівських казок. Звичайно, казка “Снігова королева” — один з найяскравіших творів данського казкаря і в повній мірі виправдовує своє призначення — для дітей та для дорослих.

Вивчаючи казку Г. X. Андерсена “Снігова королева”, на першому уроці учні опрацьовують життєвий та творчий шлях данського письменника, з’ясовують роль великого казкаря в розвитку літературної казки.

Г. X. Андерсен вважається засновником власне авторської казки, проте він зберігає і народну традицію в своїй творчості. Досліджуючи текст казки “Снігова королева” вважаємо за необхідне акцентувати увагу учнів на тому, що твір поєднує риси народної казки (боротьба добра зі злом, наявність парної протилежності: Герда — Снігова королева, щасливий фінал тощо), літературної (наявність автора, оригінальний сюжет), а також злиття християнських цінностей з міфологічними образами.

Перше оповідання казки відіграє велику роль у розумінні авторського задуму, в ньому міститься авторське бачення світу: світ людей, на думку автора, в основному прекрасний та добрий, проте люди часто не можуть протистояти злу(диявольському дзеркалу як матеріальному втіленню зла у казці): “Прекрасні краєвиди виглядали в ньому вареним шпинатом, а найкращі люди — потворами… Деяким людям скалки потрапляли прямо в серце, і це було найгірше: серце оберталось на шматок криги.

Диявольське творіння, матеріальне втілення зла — дзеркало — невипадкове. У давніх віруваннях людей дзеркало — магічний предмет, що відкриває двері у потойбічний загадковий світ, пригадаємо прикмету: в домі померлого прийнято завішувати всі дзеркала, щоб душа покійника не залишилась у полоні іншого світу, а вільно полетіла до Творця. У літературній та фольклорній традиції образсимвол дзеркала має негативне емоційне та смислове навантаження. Учні одразу пригадають “Казку про мерт V царівну та сімох богатирів” О. С. Пушкіна , де дзеркало, хоч і не є уособленням зла, проте служить злу: “Свет, мой зеркальце, скажи… ”

В оповіданні В. Брюсова “В зеркале” героїня потрапляє до потойбічного світу дзеркала і звільняє своє віддзеркалення — потворну особистість, яка має на меті знищити героїню. В романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита” почт Воланда часто використовує дзеркало як певний портал між світами: “Прямо из зеркала трюмо вышел маленький, но необыкновенно широкоплечий, в котелке на голове и с торчащим изо рта клыком, безобразящим и без того невиданно мерзкую физионмию.”. Під час перетворення Маргарити на відьму героїня знаходиться перед дзеркалом: “Маргарита Николаевна сидела перед трюмо в одном купальном халате…”.

Дзеркало, що розбивалось, в стародавніх віруваннях віщувало біду. Дзеркало троля розбилось через те, що учні троля вирішили посміятись “над янголами і самим Творцем”. Скалки дзеркала (які, до речі, дуже нагадують скалки криги) розлетілись по всій землі: “Мільйони, більйони його скалок наробили, однак, ще більше бід, ніж саме дзеркало. ” Таким чином, автор вводить читача у світ, що наповнений злом. Скалки дзеркала в будьякий момент можуть спотворити життя людини.