(II варіант) &copy A L L S o c h. r u Роман “Сумний детектив” був опублікований в 1985 році, під час перелому в житті нашого суспільства. Він був написаний у стилі твердого реалізму й тому викликав сплеск критики. В основному відкликання були позитивними. Події роману актуальні й сьогодні, як актуальні завжди добутки про честь і борг, про добро й зло, про чесність і неправду. У романі описуються різні моменти життя колишнього міліціонера Леоніда Сошнина, що у сорок два роки виявився на пенсії через поранення, отриманих на службі. Пригадуються події різного років його життя

Дитинство Леоніда Сошнина, як майже у всіх дітей післявоєнного часу, було важким. Але, як багато дітей, він не замислювався над такими складними питаннями життя. Після того як умерли мати й батько, він залишився жити з тіткою Липою, що кликав Ліною. Він любив її, і, коли вона стала гуляти, він не міг зрозуміти, як вона могла кинути його, коли все життя віддала йому. Це був звичайний дитячий егоїзм. Вона вмерла незабаром після його одруження

Женився він на дівчині Лере, що врятував від хуліганів, що пристали. Любові особою не було, просто він як чимала людина не могла не женитися на дівчині після того, як його прийняли в її будинку як нареченого. Після його першого подвигу (піймання злочинця) він став героєм. Після цього був поранений у руку. Трапилося це, коли один раз він пішов утихомирити Ваньку Фоміна, і той йому проткнув плече вилами

Із загостреним почуттям відповідальності за всі й усіх, з його почуттям боргу, чесністю й боротьбою за справедливість він міг працювати тільки в міліції. Леонід Сошнин завжди думає про людей, мотиви їхніх учинків. Навіщо й чому люди роблять злочини? Він читає багато філософських книг, щоб зрозуміти це. І доходить висновку, що злодіями народжуються, а не стають. По зовсім дурному приводі від нього йде дружина; після аварії він став інвалідом

Після таких колотнеч пішов на пенсію й виявився в зовсім новому й незнайомому йому світі, де намагається врятуватися “пером”. Пробити надрукування своїх оповідань і книг він не вмів, тому вони п’ять років пролежали в редактора Сыроквасовой, “сіркою” жінки, на полку. Один раз на нього напали бандити, але він упорався з ними. Йому було погано й самотньо, тоді він подзвонив дружині, і вона відразу зрозуміла, що з ним щось трапилося

Вона розуміла, що він завжди жив якимсь напруженим життям. І от у якийсь момент він по-іншому глянув на життя. Він зрозумів, що життя не повинна бути завжди боротьбою. Життя - це спілкування з людьми, турбота про близький, поступки один одному. Після того як він це усвідомив, його справи пішли краще: оповідання обіцяли надрукувати й навіть видали аванс, повернулася дружина, і якийсь спокій став з’являтися в нього душі

Головна тема роману - людин, оказавшийся серед юрби. Людина, що втратилася серед людей, що заплутався в думках. Автор хотів показати індивідуальність людини серед юрби з його думками, діями, почуттями. Його проблема полягає в тому, щоб зрозуміти юрбу, злитися з нею. Йому здається, що в юрбі він не довідається людей, яких добре знав раніше.

Серед юрби вони всі однакові й добрі, і злі, і чесні, і брехливі. Всі вони стають однаковими в юрбі. Сошнин намагається знайти вихід із цієї ситуації за допомогою книг, які читає, і за допомогою книг, які сам пробує писати. Мені сподобався цей добуток тим, що в ньому зачіпаються вічні проблеми людини і юрби, людини і його думок. Мені сподобалося, як автор описує родичів і друзів героя

З якою добротою й ніжністю він ставиться до тітки Грані й тітці Ліні. Автор малює їх як добрих і працьовитих жінок, які люблять дітей. Як описується дівчина Паша, відношення до неї Сошнина і його обурення на те, що в інституті її не любили

Герой любить їх всіх, і, мені здається, його життя через любов до нього цих людей стає набагато краще.