Ракетні війська стратегічного призначення

13 травня 1946 року вийшло у світло постанова Ради Міністрів СРСР, що поклало початок формуванню першого ракетного з’єднання, збройного балістичними ракетами Р-1, – бригади особливого призначення резерву Верховного Головного Командування. Її завданням стало: проведення іспитових пусків разом з іспитовими підрозділами полігона Капустін Яр; нагромадження досвіду експлуатації ракетної зброї; розробка основних положень по бойовому застосуванню ракетних частин і підрозділів. В 1950 році формується друга бригада особливого призначення РВГК, а протягом 1952-1953 – ще чотири бригади. На їхнє озброєння надійшов комплекс балістичною ракетою Р-2. У наслідку вони були переформовані в інженерні бригади, і збройні ракетним комплексом із БРСД Р-5М. Число інженерних бригад зросло. Перед особовим складом цих бригад, командування вже ставило конкретні бойові завдання на випадок ведення ядерної війни по поразці великих угруповань супротивника на Європейському театрі воєнних дій. При цьому передбачалося кожному фронту передати в оперативне підпорядкування по одній ракетній бригаді.

Після надходження на озброєння інженерних бригад ракетного комплексу із БРСД Р-12 істотно змінилося їхнє призначення. Тепер їхнє застосування планувалося здійснювати строго централізовано, тільки за рішенням Верховного Головного Командування. Одночасно почалося формування нових організаційно-штатних структур – інженерних полків РВГК, на озброєнні якого було чотири ракети.

У вересні 1958 року на полігоні Байконур відбувся показ ракетної техніки членам ЦК КПРС і радянського Уряду. Його почали із запуску ракет Р-12. Всі пуски пройшли успішно. Потім Головний маршал артилерії М.И. Недєлін і начальник штабу реактивних частин генерал-лейтенант М.А. Никольский доповідали про бойові можливості нової зброї й перспективи його подальшого розвитку. Вони науково обґрунтували необхідність створення особливого виду військ, здатного забезпечити стратегічну стабільність. Під час розбору показу Н.С. Хрущев вимовив знаменну фразу, сказавши, що ракети можуть і повинні стати грізною зброєю й надійним щитом Батьківщини. Тим самим він на довгі роки визначив магістральний шлях розвитку стратегічних ядерних сил Радянського Союзу.

До кінця 1959 року в складі Радянських Збройних Сил були одне з’єднання міжконтинентальних ракет, кілька інженерних бригад і більше 20 інженерних полків РВГК, збройних ракетами середньої дальності. Половина цих полків входила до складу Далекої авіації ВВС. У такий спосіб ракетні частини й з’єднання підкорялися двом різним начальникам, що істотно утрудняло їхнє ефективне використання й подальший розвиток.

17 грудня 1959 року постановою Уряду Радянського Союзу був створений новий вид Збройних Сил – Ракетні війська стратегічного призначення. На них покладали завдання по повсякденній експлуатації ракетних комплексів з балістичними ракетами в мирний час, підготовки й проведенню пусків ракет за наказом Верховного Головнокомандуючого у випадку розв’язання війни. Першим Головнокомандуючим РВСН став М.И. Недєлін.

В 1959 році в західних районах СРСР почалося масове розгортання ракетних полків, збройних БРСД Р-12, а також завершувалося будівництво двох стартових станцій для запуску МБР Р-7. У теж час велися інтенсивні роботи з випробування нової ракетної техніки, які не обійшлися без трагедій. При підготовці першого пуску МБР Р-16 відбувся вибух. У числі загиблих був і Головний маршал артилерії М.И. Недєлін.

В 1961 році на озброєння РВСН надійшли ракетні комплекси (РК) з наземними стартами із БРСД Р-14 і МБР Р-16. Бойові можливості Ракетних військ значно зросли. У їхньому складі створювалися два угруповання: ракет середньої дальності й ракет міжконтинентальної дальності. Вони призначалися для підготовки й нанесення ракетно-ядерного удару по стратегічним цілям у межах досяжності ракет.

У Ракетних військах була уведена постійно діюча система бойових готовностей. У мирний час була встановлена бойова готовність <постійна>. У випадку виникнення реальної погрози розв’язання війни частини РВСН переводилися в наступні ступені боєздатності. Вищої з них є <повна>. Кожного ступеня готовності відповідало певний технічний стан ракетної техніки, головним показником якого був час до старту ракети від моменту приходу команди на пуск (боєздатність РК). Дуже швидко цей показник на ряді з показником живучості став одним з визначальних при оцінці ракетних комплексів стратегічного призначення.

Перші радянські бойові ракетні комплекси (БРК), що надійшли на озброєння в 1959-1963 роках, відрізнялися низькими показниками боєздатності (до декількох годин) і живучості, а також невисокою точністю стрілянини й складністю експлуатації. За цими показниками вони уступали американським комплексам із МБР <Атлас-F>, <Титан-1> і <Мінітмен-1>. Проте вони з успіхом зіграли роль стримуючого фактора в період Карибської кризи, навіть незважаючи на свою нечисленність. В 1962 році РВСН розташовували всього 30 пусковими установками для МБР Р-16 і Р-7А, а США – 203 ПУ.

З метою перетворення РВСН у надійний <ракетний щит> були розгорнуті роботи з розробки й випробування нових ракетних комплексів із МБР другого покоління. При цьому головними цілями вважалися підвищення показників боєздатності, захищеності, імовірності доведення наказів до виконавчих ланок, спрощення й здешевлення експлуатації БРК. Нові ракети планувалося ставити на бойове чергування тільки в шахтних пускових установках.

Для якнайшвидшого розгортання нових БРК уряд прийняв рішення ще до закінчення спільних випробувань ракет і інших систем комплексу приступитися до будівництва ШПУ, командних пунктів і інших елементів інфраструктури, необхідних для забезпечення повсякденної діяльності ракетних частин. Це дозволило в короткий термін поставити на бойове чергування нову ракетну техніку. Так за три роки з 1966 по 1968 рік кількість розгорнутих МБР виросло з 333 одиниць до 909, а до кінця 1970 року – до 1361.

Після надходження на озброєння ракетних комплексів із МБР Р-36 і УР-100, що істотно підвищили бойова міць і ефективність угруповання міжконтинентальних ракет, РВСН міцно зайняли головне місце в структурі радянських СЯС. На них покладали основні завдання по поразці стратегічних цілей імовірного супротивника в першому ядерному ударі. В 1970 році частка МБР склала 74 % від загального числа всіх стратегічних носіїв.

До цього часу значний розвиток одержала система бойового керування військами й зброєю РВСН. Командні пункти були оснащені автоматизованою системою, що дозволила реалізувати принцип твердої централізації застосування ракетно-ядерної зброї, виключити можливі випадки несанкціонованого запуску ракет. Значно підвищилася надійність доведення наказів Головного командування до виконавчих ланок. Були впроваджені автоматизовані системи контролю технічного стану ракет і систем ракетних комплексів. РВСН стали самим передовим видом радянських Збройних Сил.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Ракетні війська стратегічного призначення . З'явився готовий твір.

Ракетні війська стратегічного призначення





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.