Одна з найцікавіших проблем роману «Майстер і Маргарита» — проблема творчості. Булгаков яскраво й виразно змалював світ літературної кон’юнктури, яка представляла сучасне письменникові мистецтво слова. Як же розв’язується ця проблема? Можна сказати, що й тут Булгаков використовує прийом зіставлення типів письменників. Майстер зумів піднятися над суспільством, практично відокремив себе у підвальчику. Але то випадок: йому видавалися гроші, на які він міг жити. Тому і знайомих у Москві в нього практично не було. Це дало йому свободу творити те, що велить совість моральної людини, вільного митця і талант Майстра. Та рано чи пізно він мав показати свій роман світові. І тоді його стали судити люди на зразок Латунського. Хіба ж розуміли вони, що заносять руку на творіння про вічне?

Можливо, розуміли, бо час від часу й на них, як на Берліоза, находив страх. Це був прихований страх того, що крім влади, яка їх годує і нацьковує на когось, є вищі сили, Але вони звикли жити, не ставлячи собі запитань. Головне — аби було ситно, Не випадково сцени у ресторані так схожі на сцени Великого балу сатани. Ні залишає сумніву й іронічне зображення коридорів і кабінетів письменницької спілки, де написи зовсім далекі від творчості. Це своєрідний розподільник матеріальних благ та й тільки. Жодного відношення до творчості це не має. Отож іронія Бегемота й Коров’єва, які міркують уголос про таланти дому Грибоєдова цілком зрозуміла. Справжнім письменникам зовсім не потрібні посвідчення при те, хто вони є, — досить прочитати кілька сторінок їхніх творів. Але вони вдають себе великими письменниками. Іван Бездомний досить успішно спочатку вписується у це коло.

Але він наділений живою душею, хоч і має нерозвинений розум. Просто ця молода людина виховувалася у безвір’ї в епоху, коли руйнунувалися храми й душі. Зіткнувшись із незрозумілим, він позбавляється перш за все брехні й відмовляється від письменництва. Він молодий, і автор сподівається, що він ще зрозуміє істину. Іван Попирьов став професором, проте не дістав тії свободи, без якої творчість неможлива. Та чи набув її Майстер? Ї так, і ні. Адже він не зміг боротися за свій роман. Тому й заслужив спокою, а не світла.

Доли майстра, як і доля Івана Бездомного, — це доля тих, хто намагався чесно й безкомпромісно розібратися, де правда, а де брехня, і пізнати істину. Саме на них покладає надії і сам М. Булгаков.