Усім привіт! Дозвольте представитися — мене звуть Прикметник. Зважаючи на моє ім’я, можна зрозуміти, що я до чого-небудь додаюся. Наприклад, з моїм другом Іменником ми буваємо ну просто нерозлучні. Хоча я — цілком самостійний, не звертаючись ні до чиєї допомоги, можу відповідати на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Позначаю й ознаку предмета. У реченні можу бути означенням і іменною частиною присудка. От вам такий приклад: «Над містом зійшло яскраве сонце». Ну, де я? Ну що тут думати? Звичайно, слово «яскраве» — це я. І в цій позиції я — означення.

У мене є постійна морфологічна ознака — розряди за значеннями. Тобто я можу бути якісним — позначати якість предмета (наприклад: синя стрічка), Можу бути відносним — називати ознаки, що виражають відношення одного предмета до іншого (торішні листи). А можу бути присвійним, тобто показувати, чий це предмет, кому він належить (мамин шарф). Скажу чесно, що бути ним для мене дуже стомливо, тому що в цих випадках до мене «приклеюються шкідливі ступені порівняння (яскравий — яскравіший — найбільш яскравий), повні і короткі форми (зелений — зелен), з’являються синоніми (довга — нескінченна) і антоніми (кислий — солодкий) і я навіть сполучаюся з прислівниками (занадто молодий). А постійні мої морфологічні ознаки — це рід, число і відмінок. Є в мене групи відмінювання: тверда — коли основа закінчується на твердий приголосний (веселий), м’яка — з основою на м’який приголосний (учорашній). Ну ось, із правилами покінчено. От і чудово!

Відзначу без удаваної скромності, що без мене і ваша мова, і ваші книги, І ваша преса були б ні до чого не придатними. Уявіть, що ви говорите: «Мій пес” Чіп утік на вулицю, повернувся, і мені довелося його купати, щоб він став та ким, як раніше». А тепер порівняйте те ж саме, але з моєю присутністю: «Мій добрий, розумний, жвавий пес Чіп утік на сусідню вулицю, повернувся мокрий і брудний, і мені довелося його купати, щоб він став чистеньким і красивим, як раніше». Правда, так набагато краще? Виходить портрет Чіпа.

А які вірші пишуть з моєю допомогою поети! Згадаємо хоча б Пушкіна:

Мороз и солпце; день чудесний!

Еще ты дремлеш, друг прелестный….

Подобається? Мені теж. Жоден письменник не може обійтися без мене, особливо коли описує пейзаж. А яким ви, молодь, мене бачите? «Класна», «прикольний» і так далі. Загалом; ви без мене — це однаково, що я без вас. Так що ставтеся до мене з повагою, і я завжди буду з вами. Щасливо!