И життя ніщо, як сон порожній, Глузування неба над землею. А. Пушкін Олександр Сергійович Пушкін не раз звертався до образа Петра Г и тісно пов’язаного з ним Петербурга. Поема “Мідний вершник” - це своєрідний гімн місту і його засновникові, але одночасно й осуд Петра I за будівництво столиці в згубному місці. Тут Пушкін встає на позицію “маленької людини”, що судить про навколишньому з погляду своєї вигоди, свого бачення миру. У вступі до поеми даний величний образ Петра I і чудового міста: И думав він: Відсели загрожувати ми будемо шведові. Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові. Природою тут нам призначено В Європу прорубати вікно. Ногою твердої встати при морі. Сюди по новим їм хвилям Всі прапори в гості будуть до нас… Пушкін любить північну столицю з її європейським плануванням, потужною й неприборканою Невою

Це місто прекрасне, і поет зізнається в любові йому: Люблю тебе, Петра створіння, Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье. Береговий її граніт. Вступ звучить урочисто й величаво, але наприкінці автор як би ненавмисно кидає фразу, що насторожує читачів, що створює якусь інтригу, заинересовывающую й одночасно застережливу: Був жахлива пора, Про неї свіжо воспоминанье… Про неї, друзі мої, для вас Почну своє повествованье. Головний герой поеми - дрібний чиновник Євгеній, міркуючи про життя, хотів би бути розумніше й богаче, як “розуму недалекого лінивці”. Герой мріє про щастя, він не ладь женитися: Але що ж, я молодий і здоровий. Трудитися день і ніч готова; Уж абияк собі влаштую Притулок смиренний і простий И в ньому Парашу заспокою.