Є завжди щось особливе шляхетне, лагідному, ніжному, запашному й граціозне у всякому почутті Пушкіна. В. Г. Алл С о ч. Р У Бєлінський В. Г. Бєлінський точно визначив призначення поезії: “…розвивати в людях почуття витонченого й почуття гуманності, розуміючи під цим словом нескінченна повага до достоїнства людини як людини”. І сьогодні в цьому її святе призначення. А. С. Пушкіна по праву називають чудом росіянці літератури. Його поезія - невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живий водою” усіх, хто доторкається кнему.

Увесь світ цінує поета за те, що він сам цінував у собі: И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив… І до Пушкіна поезія служила народу, але в нього ця потреба російської літератури придбала небачену силу. Перше, що залучає нас при читанні добутків поета, - вражаюча сила почуттів, блиск розуму. Але його вірші треба читати уважно, вдумуючись у кожне слово, тому що слово це важливо для розуміння цілого, тому що, як говорив Н. В. Гоголь, у кожному слові Пушкіна “безодня простору”. Які ж “почуття добрі” будить пушкінська ліра? На зорі своєї поетичної діяльності, ще в ліцейських віршах, поет замислюється над роллю й долею поезії й поета в сучасному йому суспільстві

Прекрасно розуміючи незавидну долю поета, молодий Пушкін обрав для себе шлях літературної творчості: Мій жереб упав: я ліру обираю! Він обирає “скромну, шляхетну ліру”, що буде служити тільки волі, а його “непідкупний голос” стане “луною російського народу”. У віршах “Пророк”, “Поет”, “Поетові”, “Луна” А. С. Пушкін розвиває свій погляд на завдання поета. Поет, на його думку, повинен знаходити в собі почуття, щоб виховувати читача, вести його за собою, використовуючи свій високий дарунок. “Дієсловом пали серця людей” - от його девіз. В “Пророку” - вся філософія Пушкіна

Десятки віршів А. С. Пушкіна присвячені темі патріотизму. Поет рано відчув живий подих історії батьківщини й глибоко замислювався над долями країни. Його музою стала воля

Він бачив, що його народ Стогне в ланцюгах вікового рабства й жагуче чекає свого звільнення. Пушкіна, друг і натхненник декабристів, ще замолоду в оді “Вільність” з гарячою переконаністю заявив: Хочу оспівати волю миру, На троні вразити порок. Молоді люди знали вірші поета, що дихають волею, і захоплювалися ними. Декабрист М. Н. Паскевич, наприклад, писав, що перші ліберальні думки він “запозичив від читання вільних віршів пана Пушкіна”.

До кінця днів своїх Олександр Сергійович Пушкін був непримиренним ворогом самодержавства, захисником народної волі. Недарма у вірші, що підводить підсумок всієї його творчого життя, поет ставить собі в особливу заслугу те, “що в моє жорстоке століття восславил я волю й милість до занепалого призивав”. Неможливо без хвилювання читати дивні вірші А. С. Пушкіна оприроде.

Це теперішні мальовничі картини. Так і бачиш, як “роняє бор осіннє своє вбрання”, як “лягає на поля туман”, як тягнеться “гусаків крикливих караван”, і місяць “як жовта пляма”, і безліч інших прекрасних картин, начебто намальованих чудовим художником. Як глибока любов поета до всього рідного, національного, близького й дорогого серця російської людини! Ці вірші чудовим образом виховують любов до батьківщини. Прекрасним джерелом для пробудження самих добрих почуттів є вірші про дружбу й любов

Скільки задушевних віршів написав поет, щоб прославити міцну, незмінну дружбу. До глибини душі його потрясла звістка про розгром повстання декабристів, у якому брали участь дорогі його серцю Кюхельбекер, Пущин і багато інших друзів. Він турбується про подальшу їхню долю, підкреслює свою духовну близькість із ними й не страшиться відкрито визнати її перед особою самого царя. З дивної для того років сміливістю поет відправив у Сибір своє послання декабристам: