«…Як ти гарна часом, далека, далека дорога! Скільки разів, що як гине й тоне, я хапався за тебе, і ти щораз мене великодушно виносила й рятувала! А скільки народилося в тобі дивовижних задумів, поетичних мрій, скільки перевідчувалося чудових вражень!..» Це з «Мертвих душ» «безоглядно великого європейського художника» Миколи Васильовича Гоголя, що після прем’єри комедії «Ревізор» у Петербурзі 19 квітня (1 травня) 1836 року писав Щепкину: «Від’їзд мій уже вирішений».

Що змусило Гоголя «як гине й тоне» уповати на порятунок «далекої дороги» після прем’єри добутку, про яке в 1838 році Бєлінський захоплено викликував: «Яке глибоке, геніальне створення! Які надії, які богатые надії зосереджені на Гоголеві! Його творчого пера досить для створення національного театру». Комедія «Ревізор»… Шостого грудня 1835 року Гоголь писав Погодину з Петербурга: «Сміятися, сміятися давай тепер побільше.

Так здраствує комедія! Одну, нарешті, вирішуюся давати на театр». А в «Історії мого знайомства з Гоголем» С. Т. Аксаков писав: «В 1835 році до нас дійшли слухи з Петербурга, що Гоголь написав комедію «Ревізор». Говорили, що цю п’єсу ніяка би цензура не пропустила, але що государ наказав неї надрукувати й дати на театрі».

И от прем’єра - 19 квітня (1 травня по новому стилі) в Олександрійському театрі в Петербурзі. За словами мемуариста П. В. Анненкова, у міру дії п’єси мінявся настрій глядачів: «У четвертому акті сміх часом ще перелітав з кінця зали в інший, але це був якийсь боязкий сміх, що негайно пропадав, оплесків майже зовсім не було; зате напружену увагу, судорожне, посилене проходження за всіма відтінками п’єси, іноді мертва тиша показували, що справа, що відбувалася на сцені, жагуче захоплювало серця глядачів». Дуже, дуже різним було відношення до комедії. За словами В’яземського, «одні привітали її, радувалися їй… інші дивилися на комедію як на державний замах». Реакційні кола суспільства побачили в глибокій життєвій правді комедії наклеп на чиновників: «Автор видумав якусь Росію й у ній якесь місто, у який звалив всі мерзенності, які зрідка на поверхні теперішньої Росії знаходиш…

» Гоголь передавав згодом в «Театральному роз’їзді» ці ворожі відкликання «панів з вагою», що затверджують, що «сміхом жартувати не можна». «Третій пан» з роздратуванням заявляє: «Говорять: «Дрібничка, дрібниці, театральне подання». Ні, це не прості дрібнички; на це звернути потрібно строгу увагу. За такі речі й у Сибір посилають

Так якби я мав владу, у мене б автор не пискнув». У листі до Щепкину, написаному незабаром після прем’єри, Гоголь скаржився, що «дія, зроблена нею (пьесою «Ревізор»), було велике й шумне. Всі проти мене

Чиновники літн і поважні кричать, що для мене немає нічого святого, коли я дерзнув так говорити про людей, що служать. Поліцейські проти мене, купці проти мене, літератори проти мене. Якби не високе заступництво государя, п’єса моя не була б нізащо на сцені, і вже перебували люди, що клопотали про заборону. Тепер я бачу, що значить бути комічним письменником

Найменша ознака істини - і проти тебе повстають, і не одна людина, а цілі стани». Ознака істини… Так, Гоголь безжалісно засудив і осміяв погань чиновництва, не вивівши у своїй комедії позитивного героя. Але позитивне, «чесна, шляхетна особа» в «Ревізорі» є - це «сміх…

той сміх, що весь излетает зі світлої природи людини», сміх, перейнятий вірою в духовні сили народу, адже герої Гоголя вмирають саме духовно. «Чому смієтеся? Над собою смієтеся!

» - звертання Гоголя до всім і до кожного. «Німа сцена», затверджує Вл. Воропаев, є символічна картина Страшного суду, вона затверджує торжество правосуддя, торжество вищого морального початку. Незважаючи на заступництво государя, що не тільки сам подивився комедію, але й змусив своїх міністрів їздити дивитися «Ревізора», незважаючи на Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру те, що на стороні Гоголя були передові суспільні кола, і насамперед Пушкін, Щепкин, Бєлінський, враження було хворобливим: «…

«Ревізор» зіграний - і в мене на душі так смутно, так дивно…» Може бути, тому, що, на його думку, глядачі не розуміли ідеї «Ревізора» - ідеї неминучої духовної відплати, якого повинен очікувати кожна людина, оскільки «страсті й пороки чиновників є в душі кожного з нас» (Вл. Воропаев). «…так смутно, так дивно…» - Петербург робиться для Гоголя нестерпний. Починається його блукацьке життя

Письменник - вічно мандрівник, вічно в дорозі, але в серце його «Русь, одна тільки прекрасна Русь». «Ревізор» Гоголя теж у шляху - до глядача, і шлях цей нескінченний