Роман Михайла Юрійовича Алл С о ч. Р У Лермонтова “Герой нашого часу” я прочитала до того, як ми стали працювати над ним у класі, під керівництвом учителя. Добре пам’ятаю, яке дивне занепокоєння я відчувала, знайомлячись від сторінки до сторінки з героями роману. Співчувала Печорину й жалувала його, засуджувала за холодність, що граничить із жорстокістю, і намагалася зрозуміти, розібратися в його вчинках, думках, справах. Я дивувалася тому, що в процесі читання в мене виник якийсь духовний контакт із Печориным, хоча він представник зовсім іншого покоління, і його життєві ідеали не сумісні з моїми. Але в цьому герої прихована величезна притягальна сила, він мені став близький, хоча вражали його різкі афоризми: “Я к дружбі не здатний: із двох друзів один раб іншого…”, або: “Щастя - насичена гордість…

” Печорин не просто сильна й обдарована особистість. Він дивно чарівний. Спілкування з ним дає читачеві відчуття високої духовної значимості, бажання змінитися, стати корисним суспільству. Я розуміла тільки одне: Печорин - незвичайний герой

Його думки мене глибоко хвилювали, я не могла залишатися колишньої. Щось змінилося в мені самої. І от ми приступилися до вивчення роману на уроках літератури, які допомогли мені багато в чому розібратися, зрозуміти героя, його шукання, незадоволеність навколишнім життям і самим собою. Печорин - представник дворянської молоді, що вступила в життя після розгрому декабристів у тисяча вісімсот двадцять п’ятому року. Тої молоді, що “на початку поприща в’яне без боротьби, перед небезпекою ганебно легкодухі й перед властию - знехтувані раби…

”. Неправильне виховання, безглузде крутіння у світському суспільстві, невміння знайти зміст у житті не дозволили більшості з них піднятися до розуміння сенсу життя, свого призначення, але, разом з тим, вони не можуть примиритися з існуючою дійсністю, своїм порожнім і нікчемним існуванням. У цьому полягає головна причина їхньої трагедії. Незвичайні натури, які змушені животіти серед дріб’язкових ідей, людей, справ. З одного боку, волелюбні ідеї декабристів зробили їх непримиренними стосовно дійсності; з іншого боку, миколаївська реакція, що наступила після розгрому декабризму, не тільки позбавила їхньої можливості діяти в дусі волелюбних ідей, але й поставила під сумнів самі ці ідеї. Через історичні умови це покоління “у бездіяльності зостариться” і нічим особливим себе не виявить. “Юрбою угрюмою й незабаром позабутої над миром ми пройдемо без шуму й сліду, не кинувши століттям ні думки плідної, ні генієм початої праці”.

Тепер мені стають зрозумілі егоїзм і байдужість Печорина. “Я дивлюся на страждання й радості інших тільки у відношенні до себе, як на їжу, що підтримує мої духовні сили”,- відверто заявляє він, не намагаючись якось прикрасити самого себе й свої вчинки. Він дорожить своєю волею, як вищою цінністю: “Двадцять разів життя свою, навіть честь поставлю на карту… але волі своєї не продам”.

Але з іншого боку, роблячи помилкові вчинки, він жодного разу не порушив логіки їхньої мотивації. Трагізм Печорина полягає в тім, що він ясно розуміє суперечливість “між глибиною й неординарністю своєї натури й жалюгідних завдань, які йому доводилося вирішувати: “Навіщо я жив? Для якої мети народився? А, вірно, вона існувала… тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні…

” Печорин, за словами автора, “портрет, складений з пороків свого покоління”, але він викликає моє гаряче співчуття й навіть жаль. Я його засуджую за егоїзм, зайву гордовитість, зневагу до навколишньої, але й щиро жалую. Герой не винуватий, що став “розумною непотрібністю”, “зайвою людиною”. Лермонтов переконав мене в тім, що справжню радість, повноту людського спілкування, щире щастя люди знаходять там, де відносини між ними будуються за законами добра, шляхетності, справедливості

Егоїст не може й не повинен бути щасливий за рахунок інших. Класика нас цьому вчить, тому вона вічна