У вірші «В’язень» розкривається образ людини, що перебуває в неволі, «за ґратами», однак оставшегося незалежним і не потеряли надії на звільнення. Неприборканою спрагою волі просочене весь вірш, і нам хочеться умчатися слідом за молодим орлом

Туди, де за хмарою біліє гора,

Туди, де синіють морські краї,

Туди, де гуляємо лише вітер… так я!..

На волі в’язня чекають вірні друзі, з якими його зв’язують загальні цілі, надії, переживання. Вони не залишать товариша в лиху.

У вірші «Кавказ» головний герой, навпроти, пішов від людей. Він стоїть на високій вершині, і лише гордий орел «ширяє нерухомо». Ніщо й ніхто не може скорити людини, що поднялись так високо, що нам він здається майже богом. Життя лежить у його ніг: народження потоків і рух грізних обвалів, спів птахів і біг оленів, житло людей і пасовища овець. Однак, погляд вільнолюбного героя залучає не краса природи, що розстеляється під ним, а «люті веселощі» ріки, що

Грає й виє, як звір молодий,

Завидевший їжу із клітки залізної…

Я думаю, що автор порівнює себе з неприборканим Тереком, з гіркотою визнаючи, що у світі людей так само складно зберегти абсолютну волю, як і у світі рік:

Вотще! Немає ні їжі йому, ні відради:

Тіснять його грізно німі громади