Перший рік царювання Ізабелли II почався бурхливим змаганням між двома найбільш видатними ораторами, з яких перший уже відомий нашим читачам. Те були: Салюстиано де Олозага й дон Люис Гонзалес Браво. Олозага перебував у самому скрутному стані, яке тільки можна уявити собі для політичного діяча

Як вождь партії прогресистів, він агітував проти регентства Эспартеро й сильно сприяв тому перевороту, що закінчився проголошенням повноліття Ізабелли, що не досягла тоді ще й п’ятнадцяти років. Незабаром Олозага зробився президентом ради міністрів; але незручність полягала в тім, що міністерство це було по необхідності коаліційне, тому що в поваленні регентства Эспартеро брали діяльну участь всі вожді помірних Нарваес, Конча й проч. Боротьба була неминучої, але хто перший опанує розумом і волею юної королеви, яка партія стане y кормила правління, у чию користь послужить тільки що що відбувся переворот? От які питання хвилювали Мадрид зверху до низу

У той же час клерикальні тенденції, придушення було з усуненням королеви Христини, тепер знову стали випливати назовні, знайшовши сильну підтримку в самій Палаті, президентом якої складався маркіз де-Пидал. Прихильники цих ретроградних ідей діяли вже відкриті, направляючи всі сили до того, щоб скинути панування прогресистів і відтворити систему конституційної помірності, тобто ту саму систему, що під час регентства Христини представляла пряму реставрацію колишньої деспотичної влади монархів, спрямовану при тім у виняткову користь різних інтриганів при дворі й вадминистрации.

На жаль, Олозага своїм занадто егоїстичним способом дій не вселяв особливої довіри іспанським лібералам; але, як людина розумний і тонкий політик, вона добре розумів поточні події, вірно розраховував, вірно міркував, прозрівав майбутнє й не думав без бою здаватися своїм супротивникам, уступаючи потоку честолюбних прагнень, готових ринутися на видобуток

За згодою своїх товаришів по міністерству, він замислив дуже сміливий і рішучий крок, схилити юну королеву до видання указу o распущении кортесов. І якби цей план удався, якби прогресисти одержали можливість безпосередньо звернутися до націй, тоді все політичне положення країни напевно змінилося б дощенту. Убрана владою, партія Олозаги, звичайно, з більшою волею могла б згрупуватися y виборчих урн, знайти прихильників у самих націях і, забезпечивши за собою парламентська більшість, наказати потім юній королеві напрямок, приголосний зі своїми принципами, тобто змусити її діяти в дусі прогресу, волі й цивілізації

Помірні були приголомшені в першу хвилину спритним маневром Олозаги; вони, звичайно, не могли підкориться йому без опору; але що почати, як допомогти лиху, не прибігаючи знову до насильства? Справа в тому, що Олозага, завдяки своєму видатному розуму й таланту, мав уже деякий вплив на королеву й попередив своїх супротивників, не давши їм часу пустити в хід звичайні інтриги, так що подиву їх тепер не було границь, коли вони раптом довідалися від деяких придворних дам, повірників королеви, що Олозага має вже в руках її указ o распущении кортесов, тих самих кортесов, які властиво й були головними творцями революції 1843 року

Переляк і тривога негайно ж поширилися по всьому палаці: придворні, майордоми, кандидати на міністерські пости, високошляхетні гранди, що оточували колись королеву Христину, весь цей рій честолюбців, так недавно що ще мріяв o великих благах, тепер раптом повалився в зневіру й збентежений, схвильований, став збиратися на наради. Проти Олозаги всюди чулися обвинувачення в тім, що він обдурив королеву й насильно змусив неї підписати декрет o распущении кортесов, тому всі, хто тільки мав можливість діяти на незміцнілий ще розум Ізабелли, з’єднали зусилля й в один голос намагалися запевнити її, що вона прийняла своє рішення невільно, a під впливом насильницьких мер

И королева здається на ці доводи, підтримує наклеп, хоча, після підписання декрету, була так миролюбна-настроєна, що сама вручила Олозаге коробці цукерок для його дружини й дітей. Слухаючи радам своєї головної камеристки, підмовленої у свою чергу ватажками помірної партії, Ізабелла дає обіцянку розіграти саму обурливу комедію, яка коли-небудь, відбувалася при дворі

Насамперед, новим указом вона отрешает Олозагу від займаного їм поста; потім, особливим актом, скріпленим її власноручним підписом і прочитаним привселюдно в зборах вищих сановників, зрозуміло, що належали до придворної партії помірних, і в присутності нового президента міністрів дона Люиса-Гонзалеса Браво, вона повідомляє, що декрет був викинутий y її насильством. От справжній текст цієї декларації:

“28-го листопада 1843 року Олозага з’явився до мене з реченням підписати указ o распущении кортесов. Я відповідала, що не можу на це погодитися, і привела одною з головних причин своєї відмови те, що ці самі кортеси проголосили моє повноліття. Олозага продовжував наполягати, але я не відмінювалася на його переконання й, нарешті, устала, щоб вийти, направляючись до тих дверей, що перебуває вліво від мого кабінетного стола. Тоді Олозага кинувся вперед, став переді мною так, що перепинив мені вихід, відразу замкнув двері на замок і, схопивши мене за плаття, примусив сісти, потім взяв мою руку й змусив підписати. Схвильована й обурена, я поспішно вийшла у свої внутрішні апартаменти, як тільки він надав мені волю”.

Першим наслідком цієї заяви була відставка інших міністрів, що належали до партії Олозаги, a потім повне звертання королівської влади на користь помірної партії й остаточний розрив з ідеями прогресу й демократії за весь період царювання Ізабелли II.

Однак, заради достоїнства самої монархії, було необхідним, щоб обвинувачення, так рішуче й голосно заявлене юною королевою проти ея першого міністра, було виправдано перед суспільною думкою й перед всією здивованою Європою, a таким супротивником, як Олозага, не можна було зневажати: він міг постояти за себе, міг представити незаперечні докази своєї правоти й разом з тим виявити всю безсоромність неправди, спрямована проти його

Треба було, у щоб те не стало, знайти йому супротивника, рівного силоміць і переконливістю слова, але де?

Нарешті, після довгих коливань, вибір зупинився на людині, що цілком підходить до даного випадку: це був один з бійців на арені журналістики, гарячий, жагучий, честолюбний, здатний на всі, заради швидкого успіху. В 1839 році він друкував отрутні памфлети проти регентші Христини; в 1840 ораторствував проти її ж із трибуни; в 1843 був одним з головних ватажків повстання проти регентства Эспартеро. Усі знали, що він ні перед чим не зупиниться, нічим не зніяковіє, аби тільки досягти який не будь честолюбної мети, високого положення, наприклад, першого місця під покровом нового царювання, що для цього він все зробить, на все піде, все скаже, не щадячи нікого, навіть своїх кращих друзів

Дійсно, ніколи ще не виступав на захист свідомо неправої справи людина більше спритний, більше спритний, заповзятливий і сміливий. Усе було пущено в хід, щоб додати ймовірність цієї вигаданої комедії й змусити навіть саму совість прихильників монархічного принципу схилитися перед необхідністю врятувати його честь, не допустити, щоб юна королева, з перших же днів свого царювання, виявилася винної в неправді й наклепі

Не можна також уявити собі й більше упередженого трибуналу: судили ті ж самі кортеси, яким Олозага загрожували распущением, тому обвинувачення було заздалегідь вирішене, і підсудний був засуджений ще перш, ніж міг приступитися до свого захисту

Але, навіть і за таких умов, достопам’ятна дебати, що возникшая тоді між двома видатними борцями слова, заслуговують на глибоку увагу; у них багато повчального й для державних діячів, і для політиків, і для літераторів усякого роду; вони становлять такий же закінчений добуток, як мовлення Цицерона проти Катилини й Верреса.

Pages: 1 2 3