Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки (до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка містить поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодами «трьох літ».

Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр. (до арешту). Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського – М. Рєпніним і з його дочкою – письменницею Варварою Рєпніною, з колишнім членом «Союзу благоденства» О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом, художниками О. Сенчилом-Стефановським, М. Сажиним та ін.).

В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі. Осібно стоять дві романтичні поеми російською мовою «Слепая» і «Тризна».

В Україні поет на власні очі побачив розгул кріпосництва, сваволю поміщиків і чиновників, злиденне життя селянства, яке влада позбавляла освіти, витравлювала всіляку пам’ять про гетьманщину, зневажала мову й пісню, виховувала комплекс меншовартості. Повернувшися до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., Шевченко під враженням подорожі пише ряд творів (зокрема, «комедію» «Сон»), які мали етапне значення для розвитку української літератури. Відтоді його творчість набуває відверто антисамодержавного, антикріпосницького та національно-визвольного спрямування.

Навесні 1845 р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди.

З жовтня по грудень 1845 р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним шедеври – поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», поезії «Холодний Яр», «Як умру, то поховайте» («Заповіт») та ін. Усі свої твори 1843-1845 рр. (крім поеми «Тризна») він переписує у згаданий альбом, якому дає назву «Три літа».

В 1846 створює балади «Лілея» й «Русалка», наступного року (до арешту) – поему «Осика» («Відьма»). Тоді ж він задумує нове видання «Кобзаря», куди мали увійти його твори 1843-1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847 р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Однак видання не було здійснене через арешт поета.

1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного антицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок. Братство виникло в річищі західноєвропейських визвольних рухів (так званої «Молодої Європи») та слов’янського національного відродження. Його метою було:

- пробудження національної самосвідомості українського народу через освіту в національному та християнсько-євангельському дусі;

- ліквідація кріпацтва й запровадження демократичних свобод;

- створення федерації (власне конфедерації) рівних слов’янських народів.

Твори періоду «трьох літ» мали безперечний вплив на програмові документи братства. У березні 1847 братство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки.

Твори періоду «трьох літ» написані рукою зрілого майстра. Це час усвідомлення суті трагедії України в суспільно-політичному, національному, релігійному, морально-етичному вимірах. Переважали масштабні історіософські твори, де поет заглиблюється в минуле України, болісно шукаючи ті зламні моменти, що привезли до повної втрати самостійності й перетворення на колонію. Непорушна, стійка віра в могутній вплив поетичного слова, зверненого до сучасників, зумовлює його активну позицію, неодмінну орієнтацію його на читача, ораторський характер стилю громадянської лірики цього періоду, не розрахованої на цензурний друк. Шевченкова поезія охоплює тепер значно ширше коло явищ суспільного буття, а художнє відтворення дійсності набуває більшої конкретності й аналітичності, ніж раніше. У творах періоду «трьох літ» політичні ідеї поета стають його художніми ідеями й визначальним формотворчим чинником поезії, що зумовило його звернення до політичної сатири, інвективи, викривального монологу, до найширших художніх узагальнень, до умовності, фантастики, гротеску.

Його революційні поезії одверто прагнуть активного впливу на свідомість читача. І водночас вони наскрізь ліричні. Ліричне начало наявне й у сатиричних поемах, воно – і в схвильованості розповіді поета, і в яскраво суб’єктивному забарвленні тропів, і в безпосередніх ліричних «втручаннях» у розповідь. Саме «образ автора» в політичній поезії Шевченка виростає в образ-характер. Політична Шевченкова поезія не стільки людинознавча, скільки суспільствознавча: головна її мета – присуд дійсності, яку художньо «моделює» поет, а предмет зображення – не людські характери та їх психологія, а соціально-політичний «стан речей», типові для тогочасної дійсності суспільні обставини.

У громадянській ліриці з’являється образ поета-юродивого, який усе знає, розуміє, оплакує руїну-Україну, але якого люди не чують. Юродивий у християнській традиції – провісник, носій слова Божого; і тим страшнішим є майбутнє людей, зайнятих марнославним клопотом, буденною метушнею і збайдужілих до спільної долі всієї нації. Поет не може змиритися з тим, що нелюдські зусилля народу, криваві жертви в боротьбі за волю й незалежність лишилися марними; вільна Україна пішла в непам’ять, опинилася в позачассі. Єдина надія поетова – не власне слово, яке пробудить націю («Чигирине, Чигирине…») – мотив, що набув нового, дійового змісту. Цей же образ юродивого виступить згодом у зачині ліричної поеми-послання «І мертвим, і живим…»

Іншу іпостась ліричного героя – уже не в трагічній постаті юридового, а в бурлескній масці простака, започаткованій у полемічному вступі до «Гайдамаків», маємо розгорнутою у вступі та петербурзькому епізоді поеми «Сон» (У всякого своя доля…)» - ліричного памфлета, першого твору політичної сатири, - й у творчості Шевченка, й у новій українській літературі, - сатири, спрямованої проти соціального й національного гноблення українського народу, проти підвалин тодішнього соціально-політичного ладу – самодержавства, кріпосництва, церкви, проти рабської покірливості мас і національної зради еліти українського суспільства, що пішла на службу імперській владі. Поема «Сон» стала принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї імперії. В ній уперше в історії сатири самодержавство викривалося з позицій кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично. Цей твір поставив автор в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літератури.

У поеми «Сон» Шевченко вперше в українській літературі створює узагальнену художню панораму соціально-політичного буття Російської імперії у його найсуттєвіших виявах. Це насамперед кріпосництво (образ українського села), рекрутчина й солдатчина, політичний терор (образ сибірської каторги). Це цар і його поплічники (сцена в палаці). Це суспільно пасивний загал («недобитки православні»). Це зденаціоналізовані перевертні, що пішли служити імперському режимові. Це колоніальне гноблення України – винищення на канальних роботах козацьких полків – квіту народу; розправа над П. Полуботком, що зображення як ідеальних захисник України та мученик за її волю. Це образ Петербурга як сатанинського міста на загаченому кістками тисяч людей, і козаків особливо, багнищі в пекельному тумані, міста, що є виявом злочину імператора в багряниці, зшитій «жилами твердими» цих мучеників.

Pages: 1 2