Так, жалюгідний той, у кому совість нечиста. А. Пушкін Олександр Сергійович Пушкін часто звертався до російської історії, її самим гострим і драматичним сторінкам. У трагедії “Борис Годунов” поет воскресив “минуле століття у всій його істині”. Авторові Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру вдалося досягти небувалих вершин у мистецтві драми… Його персонажі історично вірні, вони діють і міркують у відповідності зі своїм часом і характерами. Борис Годунов змальований Пушкіним всебічно.

Він прекрасний батько, що бажає щастя своїм дітям, справедливий і турботливий правитель, що думає про благо народу, але чому ж скрізь він зазнає поразки? Немає щастя його дітям: Я, може бути, прогневал небеса, Я счастие твоє не міг улаштувати. Безвинна, навіщо ж ти страждаєш? говорить він дочки. А ти, мій син, чим зайнятий? Це що? И в державі багато незадоволених. Борис доходить висновку, що народу ненависний будь-який цар. Живаючи влада для черні ненависна, Вони любити вміють тільки мертвих. У самому повітрі витає обвинувачення, що Годунов - убивця царевича Дмитра

Бояри не зважуються висловити це паную, їм їсти що втрачати, вони хочуть будь-якими засобами врятувати свої привілеї, місництво, близькість до трону. У народі ж постійно бродить невдоволення своїм приниженим положенням, підпорядкованістю вся й усім. Часом воно виливається в бунти, що закінчуються нічим. Правителі вміють вчасно зупинити народ, улестити його не стільки дійовими заходами, скільки сиюминутными подачками й обіцянками. Шуйский дуже добре пояснює Борисові сутність народу: …безглузда чернь Мінлива, заколотна, марновірна, Легко порожній надії віддана. Миттєвому вселянню слухняна, Для істини глуха й байдужа, А байками харчується вона Пушкін у трагедії “Борис Годунов” дуже точно визначив і показав народний характер

Вічно незадоволені існуючою владою, люди готові піднятися на її знищення й бунтують, вселяючи жах у правителів,- і тільки. А в результаті самі ж залишаються скривдженими, тому що плодами їхньої перемоги користуються бояри й родовиті дворяни, що коштують при троні государя. Народу ж залишається одне - “мовчати”. Вустами Годунова Пушкін говорить очевидну й гірку істину: Ні, милості не почуває народ: Твори добро - Не скаже він спасибі; Грабуй і страти - Тобі не буде гірше. А чи не вища це істина? Адже що б не робив государ, плодами цих справ користується його найближче оточення, а до народу блага не доходять

Від цього маси завжди незадоволені існуючої й мріють про кращий. Олександр Сергійович Пушкін зумів геніально показати сутність протистояння народу й влади, їхній вічний антагонізм. Проходять роки, десятиліття, століття, але в цьому плані нічого не міняється

Завжди народ до смятенью схильний; Так борзий кінь гризе свої бразды; На владу батька так отрок обурюється; Але що ж? Конем спокійно вершник править, И отроком батько велить.