У творчості Тютчева розкриті багато тем, які пройшли через його вірші гарячими хвилями любові й почуття, участі й неперевершеного дарунка співпереживати. Одним з мотивів його творчості є мотив батьківщини - Росії. Хто не пам’ятає його знаменитий вірш:

Розумом Росію не зрозуміти,

Аршином загальним не виміряти:

У їй особлива стать -

У Росію можна тільки вірити

Саме ця віра й пронизує вірші Тютчева; чи не тому його так любить Російська земля, оспівана їм і, здається, що слухає його? Мотив природи, і насамперед російської природи, чітко проведений у віршах Тютчева рядом питань, які залишаються без відповіді, але вражають своєю натхненністю й музикальністю:

Що ти хилиш над водами,

Верба, верхівку свою?

И тремтячими аркушами,

Немов жадібними вустами,

Ловиш випадний струмінь?

Тремтіння, хвилювання, трепет, щось рухливе - от ключовий зміст вірша; ми не віримо, що запитання залишилось без відповіді, що природа не відповіла своєму співакові. Як сказав Флобер про свою героїню мадам Бовари - «тріпотіти за всяку ціну» . Не того чи хоче й природа, що не може прожити без любові, без світла, без руху? Верба не страждає - навпроти, вона рада тому, що стосується чогось живого; її життєве правило - тріпотіти до самого кореня, але при цьому залишати дорогоцінну серцевину, свою сутність, недоторканої…

Трепетна й ніжна любов до батьківщини ввійшла особливим, зворушливим мотивом у творчість Тютчева:

Ці бедние селенья,

Ця вбога природа-

Край рідний долготерпенья,

Край ти російського народу!

Поезії Тютчева далекі спокій і мирне сприйняття природи. Його слова: «Небо, повне грозою, Усе в блискавицях тріпотіло…» - не тільки поетичний образ, але і його ідеал, тобто саме таке сприйняття їм життя й миру. Він не приемлет спокою й нерухомості

Тютчевская природа повна рухи й життя - часом затаєних, що часом хлюпають через край:

Гримлять розкати молоді,

У лісі не мовкне пташиний гамір,

И гамір лісовий, і шум нагорний -

Все вторить весело громам

У творчості Тютчева помітно розвинені теми людини й політики. Протягом усього його творчості ці теми як перетинаються, так і просто йдуть поруч як два самостійних напрямки:

Коли старіючі сили

Нам починають змінювати…

Урятуй тоді нас, добрий геній,

Від легкодухих укоризн,

Від наклепу, від озлоблень

На життя, що змінює…

Тютчев свято вірить у необхідність і правомірність всіх змін і змін, він знає, що ніщо не вічне, але разом з тим ніщо в цьому світі не має кінця

Серед віршів Тютчева є рядка, перейняті глибокою філософською думкою. «Як мало реальна людина, як легко він зникає! Коли він далеко^-він ніщо. Його присутність - не більше чим крапка в просторі, його відсутність - весь простір», сказав один раз сам поет

Як димний стовп світлішає

у височині! -

Як тінь унизу сковзає, невловима!..

«От наше життя, - промовила ти мені, -

Не світлий дим, блискучий при місяці,

А ця тінь, що біжить від диму…»

Життя в розумінні Тютчева - це незмінно щось прекрасне, але в той же час незмінно тендітне й не має ціни. Так може бути дорога пилок, що ми стираємо із крил метелика, так дорога зоряний пил, так дороги квітуча папороть і чорна орхідея - тому що це тільки прекрасна легенда, що, проте, пережила своїх творців

Збережи - » Мотиви й образи лірики Ф. И. Тютчева . З'явився готовий твір.