У творчості Тютчева розкриті багато тем, які пройшли через його вірші гарячими хвилями любові й почуття, участі й неперевершеного дарунка співпереживати. Одним з мотивів його творчості є мотив батьківщини - Росії. Хто не пам’ятає його знаменитий вірш:
Розумом Росію не зрозуміти,
Аршином загальним не виміряти:
У їй особлива стать -
У Росію можна тільки вірити
Саме ця віра й пронизує вірші Тютчева; чи не тому його так любить Російська земля, оспівана їм і, здається, що слухає його? Мотив природи, і насамперед російської природи, чітко проведений у віршах Тютчева рядом питань, які залишаються без відповіді, але вражають своєю натхненністю й музикальністю:
Що ти хилиш над водами,
Верба, верхівку свою?
И тремтячими аркушами,
Немов жадібними вустами,
Ловиш випадний струмінь?
Тремтіння, хвилювання, трепет, щось рухливе - от ключовий зміст вірша; ми не віримо, що запитання залишилось без відповіді, що природа не відповіла своєму співакові. Як сказав Флобер про свою героїню мадам Бовари - «тріпотіти за всяку ціну» . Не того чи хоче й природа, що не може прожити без любові, без світла, без руху? Верба не страждає - навпроти, вона рада тому, що стосується чогось живого; її життєве правило - тріпотіти до самого кореня, але при цьому залишати дорогоцінну серцевину, свою сутність, недоторканої…
Трепетна й ніжна любов до батьківщини ввійшла особливим, зворушливим мотивом у творчість Тютчева:
Ці бедние селенья,
Ця вбога природа-
Край рідний долготерпенья,
Край ти російського народу!
Поезії Тютчева далекі спокій і мирне сприйняття природи. Його слова: «Небо, повне грозою, Усе в блискавицях тріпотіло…» - не тільки поетичний образ, але і його ідеал, тобто саме таке сприйняття їм життя й миру. Він не приемлет спокою й нерухомості
Тютчевская природа повна рухи й життя - часом затаєних, що часом хлюпають через край:
Гримлять розкати молоді,
У лісі не мовкне пташиний гамір,
И гамір лісовий, і шум нагорний -
Все вторить весело громам
У творчості Тютчева помітно розвинені теми людини й політики. Протягом усього його творчості ці теми як перетинаються, так і просто йдуть поруч як два самостійних напрямки:
Коли старіючі сили
Нам починають змінювати…
Урятуй тоді нас, добрий геній,
Від легкодухих укоризн,
Від наклепу, від озлоблень
На життя, що змінює…
Тютчев свято вірить у необхідність і правомірність всіх змін і змін, він знає, що ніщо не вічне, але разом з тим ніщо в цьому світі не має кінця
Серед віршів Тютчева є рядка, перейняті глибокою філософською думкою. «Як мало реальна людина, як легко він зникає! Коли він далеко^-він ніщо. Його присутність - не більше чим крапка в просторі, його відсутність - весь простір», сказав один раз сам поет
Як димний стовп світлішає
у височині! -
Як тінь унизу сковзає, невловима!..
«От наше життя, - промовила ти мені, -
Не світлий дим, блискучий при місяці,
А ця тінь, що біжить від диму…»
Життя в розумінні Тютчева - це незмінно щось прекрасне, але в той же час незмінно тендітне й не має ціни. Так може бути дорога пилок, що ми стираємо із крил метелика, так дорога зоряний пил, так дороги квітуча папороть і чорна орхідея - тому що це тільки прекрасна легенда, що, проте, пережила своїх творців
Збережи - » Мотиви й образи лірики Ф. И. Тютчева . З'явився готовий твір.