Роман «Герой нашого часу» - перший в історії російської літератури реалістичний роман із глибоким філософським змістом. У передмові до роману Лермонтов пише, що його роман - це портрет «не однієї людини, а портрет, складений з пороків усього нашого покоління в повному їхньому розвитку». Печорин жив у перші роки після розгрому грудневого повстання. Це важкі для Росії роки. Кращі люди страчені, заслані в сибірські рудники, інші відреклися від своїх вільнодумних ідей

Щоб зберегти в собі віру в майбутнє, знайти в собі сили для деятельнбго праці в ім’я прийдешнього торжества волі, потрібно було мати шляхетне серце, потрібно було зуміти побачити реальні шляхи боротьби й служіння істині. Переважна більшість мислячих людей 30-х років становили саме ті, хто не зумів або не встиг ще знайти цю ясність мети, віддати свої сили боротьбі, у кого вкорінений порядок життя віднімав віру в доцільність служіння добру, віру в прийдешнє його торжество. Пануючим типом епохи був той тип людської особистості, що відомий в історії російської суспільної думки під гіркою назвою «зайвої людини». Печорин цілком належить саме до цього типу

Перед нами молода двадцятип’ятилітня людина, що страждає від своєї неприкаяності, у розпачі питання, що задає собі,: «Навіщо я жив, для якої мети я народився?» Печорин - не звичайний представник світської аристократії. Він виділяється на тлі навколишніх його людей своєю незвичайністю. Він. уміє критично підійти до будь-якої події, до будь-якої людини. Він дає чіткі й влучні характеристики людям

Він швидко й вірно зрозумів Грушницкого, князівну Мері, доктори Вернера. Печорин смів, має велику витримку й силою волі. Він єдиний кидається в хату, де з пістолетом сидить убивця Вулича, готовий убити першого, хто ввійде до нього. Він не виявляє свого хвилювання, коли коштує під пістолетом Грушницкого. Печорин - офіцер

Він служить, але не вислужується. І коли він говорить: «Честолюбство в мене подавлене обставинами», - неважко зрозуміти, що він має на увазі: багато хто саме робили в ті роки кар’єру й «обставини» аж ніяк не перешкоджали їм у цьому. У Печорина діяльна душа, що вимагає волі, руху. Він воліє підставити чоло чеченським кулям, шукає забуття в ризикованих пригодах, зміні місць, але все це лише спроба якось розсіятися, забути об гнітючої нього величезній порожнечі

Його переслідує нудьга й свідомість, що жити так навряд чи «коштує праці». У Печорине ніщо не видає присутності яких-небудь суспільних інтересів. Дух скептицизму, невір’я, заперечення, що різко позначається у всьому внутрішньому складі Печорина, у жорстокій холодності його нещадних афоризмів, говорить сам за себе

И недарма він часто повторює, що «не здатно до великих жертв для блага людства», що він звик «сумніватися у всім». Головна пружина вчинків Печорина - індивідуалізм. Він іде по життю, нічим не жертвуючи для інших, навіть для тих, кого любить: він любить теж лише «для себе», для власного задоволення. Лермонтов розкриває індивідуалізм Печорина й розглядає не тільки його психологію, а певну світоглядну концепцію життя

Печорин - справжнє породження свого часу, часу пошуків і сумнівів. Він перебуває в постійному роздвоєнні духу, печатка постійного самоаналізу лежить на кожному його кроці. «У мені два чоловіки: один живе в повному змісті цього слова, іншої мислить і судить його», - говорить Печорин. Для Печорина не існує суспільних ідеалів

Якими моральними принципами він керується? «Із двох друзів завжди один раб іншого», - говорить він. Звідси його нездатність до теперішньої дружби й любові. Він - егоїстична й байдужа людина, що дивиться «на страждання й радості інших тільки у відношенні до себе».

Творцем своєї долі і єдиним своїм суддею Печорин уважає тільки себе. Перед своєю совістю він постійно звітує, свої вчинки він аналізує, намагаючись проникнути в джерела «добра й зла». Історією життя Печорина Лермонтов розповідає про те, що шлях індивідуалізму суперечить природі людини, її запитам. Справжні радості й справжню повноту життя людина починає знаходити лише там, де відносини між людьми будуються за законами добра, шляхетності, справедливості, гуманізму