У будь-якому суспільстві існували свої незмінні моральні закони. Людини, що нарушили їх, уважали вже неповноправним членом цього суспільства. Печорин порушував ці підвалини багаторазово. Взагалі Печорин особистість аж ніяк не однозначна. Лермонтов сам наполягає, що Печорин - уже не романтичний герой, яким його хотіла бачити публіка. Володіючи цілком копіювання заборонене © 2005 романтичною зовнішністю - «середнього росту; стрункий, тонкий стан його й широкі плечі доводили міцне додавання, здатне переносити всі труднощі кочового життя й зміни климатов.

У його посмішці було щось дитяче. Його шкіра мала якусь жіночу ніжність; біляві волосся» і т.д. - він живе дуже складним духовним життям - це теж романтична риса. Лермонтов кілька разів загострює нашу увагу на тім, що Печорин - герой цілком реальний. Його егоїзм, зовнішнє презирство до всього навколишнього, жорстокі й, що найстрашніше, добре продумані, розважливі вчинки - це не достоїнства героя, як було в епоху романтизму, але й не його слабості. Лермонтов намагається відкрити читачеві, що ж вплинуло на Печорина.

У цьому його головну відмінність від Пушкіна, що намагається розбити міф про романтичного героя у своїй поемі «Цыганы». Всі, за що б не брався Печорин, обертається нещастям людям, що перебувають рядом з ним. У повісті «Бэла» він валить життя самої Бэле, її батькові й Казбичу. У повісті «Максим Максимыч» Печорин підірвав віру старого в молоде покоління. У повісті «Тамань» його дії приводять до неприємної зміни життя контрабандистів. У повісті «Князівна Мэри» він убиває Грушниц-Кого й валить життя князівні Мэри й неї матюкай

У повісті «Фаталіст» Печорин пророкує смерть Вуличу, що потім і відбувається насправді. Моральні проблеми встають і при відносинах Печорина з жінками. Наприклад, із князівною Мэри він із самого початку надійшов підло. Печорин адже ніколи не любив її, а просто використовував її довірливість і любов для боротьби Сгрушницким.

Дикунка красуня була черговим експериментом, примхою Печорина. Він думав, що ця нова дика й екзотична любов допоможе йому побороти його нудьгу, що долала. Але цього не відбулося, тому що лікування любов’ю було для Печорина пройденим етапом. У відносинах з контрабандисткою - Ундиною простежується взагалі досить дивна позиція Печорина по відношенню кженщине.

Забувши про те, що перед ним істота, що набагато слабкіше його, Печорин вступає з жінкою в теперішню фізичну боротьбу. Навіть уже замужня жінка - Віра не змогла врятувати Печорина від пересичення життям. Жінки грали в житті Печорина роль своєрідного індикатора. У моменти, коли він був повний сил і енергії, ніяких жінок у його житті не було, і лише в моменти нудьги або назріваючої трагедії (як у главі «Фаталіст», коли Печорин після розмови з Вуличем зустрів чергову дівчину у дворі будинку, що й з’явилося дурним знаком), у такі моменти жінки з’являються в житті Печорина одна за інший

И що характерно, кожна жінка відкривала якісь нові сторінки в характері Печорина. Він зовсім не вичерпував себе своїм показним егоїзмом і холодністю вчинків. У Печорине було щось інше, що могло залучити до нього істинно російської людини - Максима Максимовича, що по ідеї повинен була б ненавидіти зарозумілого молодчика. Але цього не відбувається, тому що Максим Максимович бачить у Печорине насамперед його особисті якості. Тому й образа, нанесена старому, особливо сильно ранила його. Цікаві також взаємини Печорина й Грушницкого.

Взагалі Грушницкий - цілком удала пародія на Печорина. Своїм жалюгідним поводженням він, з одного боку, підкреслює шляхетність Печорина, а з іншої, начебто стирає всякі розходження між ними. Адже Печорин і сам підглядав за ним і князівною Мэри, що, безумовно, не було вчинком шляхетним. Крім того, треба звернути особливу увагу на сцену їх дуелі

З давніх часів дуель - це захист честі, але в жодному разі не вбивство, чим насправді була дуель Груш-Ницкого й Печорина. У своєму щоденнику Печорин згадав, що він спеціально вибрав таке місце, щоб один з них не повернувся з дуелі. Мало того, що цей учинок можна назвати навмисним убивством, він ще й не гідний моральної людини. На початку цієї глави Грушницкий своїм поводженням, як уже було сказано, підкреслює добірність Печорина, але ближче до закінчення глави цей міф розсіюється самим Грушницким. Таким чином, можна сказати, що Печорин у якімсь ступені людин аморальний, тим більше, що він сам про це говорить, називаючи себе «моральним калікою».

Печорин розуміє, що всі люди, зустрінуті їм, виявляються в остаточному підсумку іграшками в його руках. Печорин навіть і не думає змінювати лінію свого поводження, хоча прекрасно усвідомлює, що за своє життя він заподіяв людям тільки зло, але ця самокритичність не приносить ніякого полегшення ні йому, що ні зіштовхується з ним людям