Ім’я М. Старицького тісно пов’язане з літературним життям, літературним процесом другої половини XIX сторіччя, коли українська культура, і зокрема література, зайняли видатне місце в духовному й эстетическом розвитку народу. Із шістдесяти чотирьох прожитого років, сорок М. Старицький працював творчо: як поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, організатор українського професійного театру, суспільний діяч

Михайло Старицький жив і створював у той час, коли послу короткочасного пожвавлення в перші післяреформені роки на Росію впала темна ніч реакції. Особливо душила вона все українське - мову, культуру, літературу, національну самосвідомість. Ультрареакційні Валуевский циркуляр (1863) і Емский акт (1876) ставили під сумнів саму можливість існування українського народу. Народився Михайло Петрович Старицький 14 грудня 1840 року в селі Клищинци Золотоношского повіту Полтавської губернії в збіднілій поміщицькій сім’ї. Рано осиротівши, Михайло виховувався в сім’ї В. Р. Лисенко, із сином якого - своїм двоюрідним братом, майбутнім славнозвісним українським композитором Миколою Віталійовичем Лисенко його протягом всього життя з’єднувала тісна, воістину братня дружба. Рід Лисенко, з якого була вихідцем мати Михайла Петровича, був наповнений демократизмом поглядів і побуту, любов’ю до народної творчості, музиці. І це не могло не позначитися на світогляді, інтелектуальному й емоційному розвитку майбутнього письменника. Зокрема, його вихованням займався дід Р. Лисенко, за допомогою якого хлопчик одержав початкове утворення, прийшов у замилування від читання добутків не тільки українських і російських письменників, а і європейської й світової літератур. В 1861 році Старицький приїжджає в рідне село, з головою поринає в літературну творчість. Незабаром Михайло Петрович вертається до навчання в університеті, що закінчує в 1864 році. Певний час він працює в Київському історичному архіві, потім переїжджає на Поділля, у Карповку, де придбав собі маєток. Там потроху займається сільським господарством, а головне - пише оригінальні поетичні добутки, перекладає з інших літератур, пробує себе в драматургії. В 1871 році письменник продає маєток і вертається Вкиев.

Крім літературної роботи, М. Старицький починає активну діяльність як організатор театральної справи в Україні. Аматорському, а пізніше й професійному театру в Україні в другій половині XIX сторіччя належала більша культосвітня роль. В умовах заборони української мови, відсутності системи утворення, українського книгодрукування, театр рідною мовою став головним важелем розвитку культури простого народу, поширення передових, насамперед, національно-визвольних ідей. Але в 60- 70-і роки на Україні діяли «переважно аматорські кружки, репертуар яких був порівняно невисокої ідейно-художньої якості (за винятком «Наталки Полтавки» И. Котляревского, «Назара Стодоли» Т. Шевченко, деяких п’єс інших авторів). Кружки здебільшого не мали приміщень, реквізиту й т.п. Тому створення професійного театру стає життєво необхідною справою. За нього й узявся М. Старицький разом з Лисенко, Кропивницьким, Садовским, Карпенко-Карим. З 1871 року Старицький стає одним із засновників Суспільства українських сценічних аматорів, намагається виробити в аматорів професійні якості. На досить пристойному рівні вони ставлять ряд українських п’єс, опер і оперет

На основі Суспільства і виникли перші професійні трупи. Перший український національний театр був утворений в 1882 році під керівництвом видатного театрального діяча, драматурга, режисера й актора Кропивницького в Елисаветграде. Через рік трупа Кропивницького переїжджає в Київ. До неї приєднується й М. Старицький. З 1883 по 1885 рік Михайло Петрович керує трупою, до складу якої входили прославлені артисти Заньковецкая, Саксаганський, Садовский, Кропивницький. До речі, на зміст трупи М. Старицький витратив всі гроші, отримані за проданий маєток. Пізніше він створює трупу з молодих акторів, кращі з них потім стали відомими майстрами мистецтва.М. Старицький разом із групою передових українських художників організовує Всеросійське театральне суспільство, що сприяло розвитку театру, драматургії, відстоюванню прав артистів, захищало їх. А в 1897 році воно провело перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому М. Старицький виступив з доповіддю. У ньому він, зокрема, зупинився на утисках і переслідуваннях, які випробовувала українська культура, насамперед, театральна, з боку Російської імперії. Виснажене довголітньою напруженою роботою здоров’я не давало можливості спокійно працювати. Це було пов’язане з постійними переїздами, турботами, боротьбою з реакційною владою, із цензурою. Тому з 1893 року Г. Старицький залишає театральну діяльність і займається літературною роботою. Саме в цей період він створив відомі прозаїчні добутки, більшість із яких - історичні романи й повести, написані російською мовою: трилогія про Хмельниччину «Перед бурою», «Бура», «На пристані», «Розбійник Кармелюк», «Облога Буши» і ін. Умер Михайло Петрович Старицький 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому цвинтарі Вкиеве.

Літературну діяльність М. Старицький почав як поет-новатор, якому судилося сказати нове, вагоме слово в українському красному письменстві, увести його в образний мир європейської й всієї світової літератури, ідучи разом зі своїм побратимом И. Франко, але передуючи йому. Справа в тому, що фактично вся українська поезія 40-80 років ішла в руслі спадкування Т. Шевченко. М. Старицький першим сміло переступив цей поріг. Продовжуючи й розвиваючи демократичні, національно-визвольні ідеї Кобзаря, М. Старицький разом з тим устав на шлях пошуків нових засобів і прийомів художнього осмислення дійсності, створення засобів образності, збагатив ритміку й строфіку українського вірша, орієнтуючись на найвищі досягнення світової літератури. Його віршована спадщина - це оригінальна поезія, а також переспіви й переклади росіянці і європейським літературам (И. Крилова, В, Жуковського, А. Пушкіна, Огарьова, М. Лермонтова, Некрасова, С. Надсона, В. Гюго, Ю. Словацького й ін.), переклади казок Г. Андерсена, сербських народних дум і пісень. Можемо сміло сказати й віднести до творчості й діяльності М. Старицького слова И. Франко про письменників перехідних епох, перехідної формації, людей, у яких «смак, розуміння літератури, їх суспільні й політичні погляди» відзначалися новаторством і європейською широтою, що при сприятливих умовах дала б їм «широкий вплив, і славу, і забезпечене життя

Вивчаючи поезію, як і взагалі вся творчість М. Старицького, потрібно виходити з того, що вона не рівною мірою представлена в трьох варіантах програм, які діють нині в середній школі. Основна увага варто зосередити на програмі кафедри історії української літератури Київського державного університету, оскільки лише вона пропонує текстуальне вивчення добутків цього письменника. Як ми вже відзначали, творчість цього письменника відкрило нову сторінку в українській поезії. М. Старицький сміло використав незвичну строфіку, разнообразив ритмічний малюнок вірша, збагатив жанри, тематику поезії. Стрижнем його поетичної творчості була цивільна тема, заклик до національно-визвольної боротьби. Михайла Петровича хвилювала не тільки життя рідного українського народу, а й інших, у першу чергу южнославянских народів, пік боротьби яких за звільнення з-під турецької неволі припав саме на розквіт творчості Старицького

Pages: 1 2