Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний. Н. А. Некрасов Володимир Маяковський - великий поет сучасності, що зробив вплив на розвиток світової поезії XX століття. Людинаа, що «всій своїй дзвінкій силі поета» віддала поезії, добуткам про людину, народ, Батьківщину. Кожний вибирає свій шлях у житті, вирішує, чому неї присвятити

Маяковський вибрав шлях «асенізатора й водовоза», свято віруючи в торжество ідей Добра, Справедливості, Людяності. Читаючи вірша, написані поетом до революції, ми бачимо його ворожість до многому. Маяковський говорить про цьому прямо, відверто. Це мені найбільше подобається. Твору Маяковського - це «відкрита книга», у якій можна прочитати всю правду без утайки.

На підтвердження приведу рядка з вірша «Вам»: Вам чи, що любить бабів так блюда, Життя віддавати на догоду?! Я краще в барі… буду подавати ананасну воду!

Почитаємо інші ранні вірші поета: «Нате!», «Послухайте!», «Війна оголошена», «Мама й убитий німцями вечір…» У них - ніжна, ранима «метелик поэтиного серця», ретельно приховувана від юрби. А поет - «безцінних слів розтринькувачів і марнотрат» - піднімає свій голос і зриває його, надриваючись, виступає проти війни, проти того, щоб «похмуро очорненою черню, багряної крові лилася й лився струмінь».

Попередження? Як це актуально і як боляче нам, що живе зараз у світі воєн і крові… Ішло час, але вірші Маяковського залишалися такими ж відкритими й відвертими

Беззастережно приймаючи революцію й нове суспільство, прославляючи й оспівуючи їх, поет проте не замовчував негативних сторін. Наприклад, у вірші «Про дряни» розповідається, що «вилізло через спину РСФСР мурло міщанина»: …стеклися вони, Нашвидку оперенья перемінивши, И засіли в усі учрежденья. В. Маяковський - поет-реаліст. Він пише про те, що було на самій справі

Читаючи його вірші, почуваєш, що він приймає й що критикує. Критика - це особливий напрямок творчості В. Маяковського. От, наприклад, «Балада про бюрократа й рабкоре»: Рабкор критикує Зазначений трест

Ростуть Статейні гори. Аваськин… Слухає так їсть. Кого їсть? - Рабкора. Бюрократові дане прізвище Васькин, зроблена від клички кота Васька із крыловской байки «Кіт і кухар». Рабкор помер, його місце зайняли інші

«А Васькин слухає так їсть. Кого?! - Інших рабкоров». Мене залучило вірш В. Маяковського ♦Земля наша рясна». У цьому вірші поет висвітлює проблему, що і в наш час актуальна - це проблема навколишнього середовища

Маяковський описує «величезне синє Чорне море», його красу, але ця краса зовнішня; якщо подивитися поглубже, те стане ясно, що із прекрасною природою зв’язано багато проблем. Люди приїжджають відпочивати на море, а купатися ніде. Ніде навіть відпочити на бережуся

Проблема «Людин і Земля» - одна з найбільш древніх проблем. Нам багато чого дано природою, але людина не може й не хоче багато робити: Республіку ‘ нашу Не сховати під ніготь, шоста Миру Покриється нею. ПРО, до чого ж Усього в нас багато, і до чого ж ж Мало вміють! Границі миру, які Маяковський відчуває як свої й хвилюється його проблемами, безмежно розсовуються, незмірно збагачуються змістом його особистості, що виявляється часткою цього величезного миру

Твору Маяковського перейняті відчуттям дружби людини з життям, із природою, із сонцем. Відчуття, виражене голосно, радісно віршем «Надзвичайна пригода, що була з В. Маяковським улітку на дачі». Як не зійтися для розмови поетові й сонцю, якщо в них одна мета: «Світити - і ніяких цвяхів!

»? Про світило, що дає життя землі, людям, тут говориться просто; у поводженні співрозмовників, у їхній манері говорити все свідчить про те, що це - розмова дружній. Неквапливо тече дружня бесіда про повсякденний: «про те, про це»… Мова йде про дуже важливий - про призначення поета, поезії: Підемо, поет, Взорлим, Вспоем У миру в сірому мотлоху. Я буду сонце лити своє, А ти - своє, Віршами

Природа й людина, сонце й поезія зливаються тут воєдино. Своє сонце ллє Маяковський віршами, воно світить і в поемі «У весь голос» - поемі-звертанні до товаришів-нащадків, у якій поет розповідає «про час і про себе». Він, «агітатор, горлан-ватажок», говорить із нами, як «живий з живими», говорить «парадом строчечного фронту»: Парадом розгорнувши \ Моїх сторінок війська, Я проходжу По строчечному фронті. Вірші коштують Важко, Готові й до смерті И к безсмертної славі

И ми віримо поетові, віримо його щирим добуткам, віримо його бездоганної совісті людини, усього себе посвятившего творчості: Мені И рубля Не нагромадили рядка, Червонодеревці Не слали меблі додому. І крім Свежевымытой сорочки, Скажу по совісті, Мені нічого не треба. Це відмітна риса поета Маяковського, його особливість і індивідуальність, вогонь творчості якого воістину невгасимий, тому що творчість Володимира Маяковського - подвиг найбільшої безкорисливості. Психологи називають юність віком формування ідеалу

Навіщо дається людині життя, у чому зміст людського життя, як її варто прожити, «робити життя з кого» - це питання насамперед питання юності, мої питання. Я читаю твори Маяковського: «Добрий стосунок до коней» (як розумно й точно помічено: «Всі ми трошки коня, кожний з нас по-своєму кінь»), «Стих не про дрянь, а про погань» («Погань хльостайте рим кінцем»), «Секрет молодості», «Лист товаришеві Кострову з Парижа про сутність любові», «Лист Тетяні Яковлевой», &copy A L L S o c h. r u «Хмара в штанях», « Флейта-Хребет», «Незакінчене…». И мій Маяковський, що своє завдання поета й людини бачила втом, щоб «піднімати, і вести, і тягти», дає мені ради. «Я знаю силу слів, я знаю слів сполох», - сказав поет. І приголомшлива сила напруженого, монументального слова Маяковського, що є відбиттям вселюдських інтересів, подій, турбот і радостей, учить нас, «виходячи з м’якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє,», забирати «із собою всі людські рухи».