Необхідність спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх у карному праві прямо випливає із принципів справедливості й гуманізму. З одного боку, неповнолітній, “через його фізичну й розумову незрілість, має потребу в спеціальній охороні й турботі”, і тому суспільство не може пред’явити йому вимоги, рівні з вимогами, пред’явленими до особи дійшлої вік. З іншого боку, особливості психології неповнолітнього дозволяють кращим образом реалізувати мети карного покарання. Часто оптимальний шлях виправлення неповнолітнього - застосування мер виховного впливу, що не є карним покаранням. Розкриття сутності й особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх тісно пов’язане з розглядом форм, у яких виступає ця відповідальність

Специфіка кримінальної відповідальності неповнолітніх обумовлює й особливості покарання цієї категорії злочинців. Установлення кримінальної відповідальності припускають не тільки визначення кола діянь, визнаних суспільно небезпечними й у силу цього протиправними, але і їхнє осудження, загальнодержавна негативна оцінка; при тім міра цієї оцінки заздалегідь визначена у вигляді санкцій відповідних норм закону. Визначаючи існуюче тут співвідношення О.е. Лейст уважає, що “санкція й відповідальність співвідносяться як зміст і форма”. Я гадаю, навпаки, санкція з передбаченим нею покаранням є формою вираження відповідальності. Таке співвідношення зберігається й при суб’єктивному сприйнятті й розумінні кримінальної відповідальності правосубъектними особами (суб’єктами відповідальності). “Відповідальне” стан суб’єкта припускає наявність у нього подання про погрозу покаранням, що він може понести у випадку порушення закону, здійснення злочину. Подання про відповідальність пов’язане зі свідомістю неминучості покарання. Питання про те, що кримінальна відповідальність немислима без покарання, має велике значення, особливо коли мова йде про неповнолітні. Нове російське карне законодавство, увівши в дію ряд нових інститутів звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, “дало багату їжу для міркувань, похитнуло традиційне подання про невід’ємний зв’язок покарання зі злочином, про неможливість відповідальності покарання”.

Особливий інтерес представляє законоположення, передбачене ч. 1 ст. 90 Кримінального Кодексу РФ, що говорить: “Неповнолітній, що вперше зробив злочин невеликої або середньої ваги, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що його виправлення може бути досягнуте шляхом застосування примусовим мер виховного впливу”. Їхнього цього положення випливає дуже важливий висновок: залучення неповнолітнього до кримінальної відповідальності не завжди закінчується застосуванням покарання; воно може обмежуватися застосуванням судом примусовим мер виховного характеру, що не є карним покаранням. І, як говорилося вище, відбувається звільнення від покарання, але не від відповідальності. Крім того, передбачаючи можливість заміни карного покарання у відношенні неповнолітніх мірами виховного характеру, законодавець ураховував специфіку самої кримінальної відповідальності неповнолітніх, обумовленою віковою й психологічною особливостями особистості злочинця (ст. 89 Кримінального Кодексу РФ).

Отже, при рішенні питання про призначення покарання неповнолітнім “суду варто обговорювати насамперед можливість застосування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, маючи на увазі не тільки вимоги, викладені в ст. 60 Кримінального Кодексу РФ (характер і ступінь суспільної небезпеки доконаного злочину, дані про особистостей, обставини, що зм’якшують і обтяжують покарання), але й умови, передбачені ст. 89 Кримінального Кодексу РФ (умови життя й виховання неповнолітнього, рівень психічного розвитку, інші особливості особистості, вплив старших за віком осіб). Суд вправі ухвалити рішення щодо призначенні неповнолітньому покарання у вигляді позбавлення волі лише тоді, коли виправлення його неможливо без ізоляції від суспільства, обов’язково мотивувавши у вироку ухвалене рішення”.

Суди не повинні допускати випадків застосування карного покарання до неповнолітніх, що вперше совершили злочин, що не представляють великої суспільної небезпеки, якщо їхнє виправлення й перевиховання може бути досягнуте шляхом застосування примусових заходів виховного впливу, передбачених ст. 90 Кримінального Кодексу РФ. Необхідно також нагадати, що рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або від покарання й застосування до нього примусових заходів виховного впливу, передбачених ст. 90 ч. 2 і ч. 2 ст. 92 Кримінального Кодексу РФ, приймається судом колегіально, у результаті судового розгляду. А, що надійшло в суд припинене органами наслідку кримінальна справа у відношенні неповнолітнього, виправлення якого може бути досягнуте шляхом примусових заходів виховного впливу, відповідно до ч. 2 ст. 8 Кримінально-Процесуального Кодексу РСФСР розглядається суддею одноосібно.

При цьому в судове засідання повинні бути викликані прокурор, неповнолітній, його законний представник, захисник і заслуханий думку учасників процесу про можливість обмежитися застосуванням примусових заходів виховного впливу. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації № 7 “Про судову практику по справах про злочини неповнолітніх” від 14 лютого: “Судам варто мати на увазі, що у відповідності зі ст. 90 Кримінального Кодексу РФ неповнолітньому одночасно може бути призначено кілька примусових заходів виховного впливу, наприклад, попередження й передача під нагляд батьків, покладання обов’язку загладити заподіяна шкода й обмеження дозвілля”.

Необхідно звернути увагу, що при передачі неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, їх що заміняють, суд повинен переконатися в тім, що зазначені особи мають позитивний вплив на підлітка, правильно оцінюють вчинене їм, можуть забезпечити належне поводження й повсякденний контроль за неповнолітнім. Для цього необхідно зажадати матеріал, що характеризує, перевірити умови життя батьків або осіб, їх що заміняють, можливість матеріального забезпечення підлітка й т.д. І незважаючи на те, що закон не вимагає згоди батьків або осіб, їх що заміняють, на передачу ним неповнолітнього під нагляд, така згода судам повинне бути отримане. У постанові суду про рішення про припинення карної справи й застосування до неповнолітнього заходів виховного впливу передачі під нагляд батьків (родичів, опікунів), або спеціалізованого державного органа або обмеження дозвілля й установлення особливих вимог до поводження, у ньому необхідно вказати строк, протягом якого застосовується дана міра

Визначаючи межі призначення покарання неповнолітнім, важливо визначити вік кримінальної відповідальності. Настання кримінальної відповідальності можливо тільки для осіб, які усвідомлюють фактичний характер своїх дій (бездіяльності) і розуміють їхнє соціальне значення. А певний рівень розвитку здобувається з віком, малолітня ж дитина ще не усвідомлює соціальні цінності, а нерідко не розуміє й фактичного значення своїх дій, він не здатний простежити розвиток причинних зв’язків між своїми діями й наступними явищами. “Тільки виховний вплив дорослих, контакти з однолітками, власний життєвий досвід дозволяють дитині придбати знання, необхідні для нормального життя в суспільстві”.

Тому встановлення вікових границь відповідальності за своє поводження припускає, що по досягненні певного віку вже розуміють, що добре й що погано, що робити не можна, у яких випадках їхньої дії можуть заподіяти шкоду. Отже, неповнолітнім “зізнаються особи, яким за часом здійснення злочину здійснилося чотирнадцять, але не здійснилося вісімнадцяти років”. Судам необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 329 Кримінально-Процесуального Кодексу РСФСР установлення віку неповнолітнього входить до числа обставин, що підлягають доведенню по справах неповнолітніх

При цьому “потрібно враховувати, що особа вважається достигшим віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, не в день народження, а після закінчення доби, на які доводиться цей день, тобто з нуля годин наступної доби”. А при встановленні віку судово-медичною експертизою вдень народження підсудного слід уважати останній день того року, що названий експертами, і при визначенні віку мінімальною й максимальною кількістю років суду варто виходити з передбачуваного експертизою мінімального віку такої особи

Pages: 1 2 3