Напевно, до кінця своїх днів ми не зможемо розібратися зі спадщиною Великої Вітчизняної війни. І кому, як не письменникам, найкраще розуміти це. Війна - це подія, яку треба було не тільки пережити, але й осмислити. І тому знову й знову беруться за перо письменники й розповідають про уроки війни. Жагуча віра в те, що він зобов’язаний розповісти, а люди повинні довідатися про його війну, про його товаришів, які склали голову в стоивших нам більших жертв боях під Ржевом, керувала й В’ячеславом Леонідовичем Кондратьевым. Повість “Сашка” була відразу ж замічена й оцінена по достоїнству

Читачі й критики, виявивши цього разу рідка єдність, визначили їй місце в ряді самих більших удач нашої військової літератури. Я думаю, що причина цього почасти в тім, що присвячено вона однієї з найважливіших проблем військової літератури взагалі: людина на війні. У центрі художнього всесвіту В. Л. Кондратьева овсянниковское поле - у лійках від хв, снарядів і бомб, з неприбраними трупами, із простреленими касками, що валяються, з підбитим в одному з перших боїв танком

Воно нічим не примітно. Поле як поле. Але для героїв Кондратьева все головне в їхньому житті відбувається тут, і многим не призначено його перейти, вони залишаться тут назавжди.

А тим, кому повезе, хто повернеться звідси живим, запам’ятається воно назавжди у всіх подробицях - кожна улоговинка, кожний пагорок, кожна стежинка. Для тих, хто тут воює, навіть найменше виконано чималого значення: і курені, і дрібні окопчики, і остання щепоть махри, і валянки, які ніяк не висушити, і полкотелка рідкої пшоняної каші в день на двох. Все це становило життя солдата на передньому краї, от із чого вона складалася, чим була наповнена

Навіть смерть була тут заурядно звичної, хоча й не вгасала надія вибратися звідси живим. Тепер з далечіні мирних часів може здатися, що описані Кондратьевым подробиці: дата, який позначена пачка концентрату, коржа із гнилої, що раскисли картоплі - не так істотні. Але адже це все правда, так було

чиМожна, відвернувшись від бруду, крові, страждань, оцінити мужність солдата, зрозуміти, чого коштувала народу війна? Клаптик знівеченою війною землі, жменька людей - самих звичайних, не вирішальне, що не ввійшло в історію бій… Але на цьому матеріалі В. Л. Кондратьев зобразив народне життя у всій повноті

У малому світі овсянни-ковского поля відкриваються істотні риси й закономірності миру великого, з’являється доля народна в пору великих історичних потрясінь. У малому в нього незмінно проступає велике. Та ж дата на пачці концентрату, що свідчить, що він не із запасу, а відразу, без зволікання й затримок, потрапив на фронт, без зайвих слів указує крайня межа напруги сил всієї країни. Звичайно, ця деталь підкріплена й підтверджена іншими, але для повноти й точності картини необхідна й вона. Фронтове життя - дійсність особливого роду: зустрічі тут швидкоплинні - у будь-який момент наказ або куля могли розлучити надовго, часто назавжди.

Але під вогнем за деякі дні й годинники, а іноді в одному лише вчинку характер людини проявлявся з такою вичерпною повнотою, з такою граничною ясністю й визначеністю, які часом у нормальних умовах недосяжні й при багаторічних приятельських відносинах. Представимо, що війна пощадила й Сашку, і того важко пораненого солдата, якого герой, сам поранений, перев’язав і до якого, добравшись до санвзвода, привів санітарів. Став би згадувати цей випадок Сашка? Швидше за все, ні, для нього в ньому немає нічого особливого, він зробив те, що вважав саме собою що розуміє, не надаючи йому ніякого значення

Але той поранений солдат, якому Сашка врятували життя, напевно ніколи його не забуде. Що з того, що він не знає про Сашке ніщо, навіть ім’я. Сам учинок розкрив йому в Сашке саме головне. І якби їхнє знайомство продовжилося, воно б не так вуж багато додало до того, що він довідався про Сашке в ті лічені мінути, коли звалив його осколок снаряда й лежав він у гаї, минаючи кров’ю

Часто говорять, маючи на увазі долю людини, - ріка життя. На фронті її плин ставав катастрофічно стрімким, вона владно захоплювала за собою людини й несла його від одного кривавого виру до іншого. Як мало залишалося в нього можливостей для вільного вибору! Але, вибираючи, він кожний усі права захищені 2001-2005 разів ставить на карту своє життя або життя підлеглих. Ціна вибору тут завжди життя, хоча звичайно вибирати доводиться речі начебто б повсякденні - позицію з оглядом ширше, укриття на поле бою. Кондратьев намагається передати це неостановимое рух потоку життя, що підкоряє собі людини; іноді в нього на перший план виступає герой - Сашка.

И хоча він намагається використовувати всі виникаючі можливості для вибору, не упускає ситуацій, результат яких може залежати від його кмітливості, витримки, він все-таки у владі цього неприборканого потоку військової дійсності - поки він живий і цілий, йому знову ходити в атаку, втискати під обстрілом у землю, їсти що прийде, спати де прийде… Тяжкий період війни зображує В. Л. Кондратьев: ми вчимося воювати, дорого коштує нам це навчання, багатьма життями плачене за науку. Постійний мотив В. Л. Кондратьева: уміти воювати - це не тільки, переборовши страх, піти під кулі, не тільки не втрачати самовладання в мінути смертельної небезпеки. Це ще полдела - не боятися

Сутужніше навчитися іншому: думати в бої й над тим, щоб втрат - вони, звичайно, неминучі на війні - все-таки було поменше, щоб зрячи й свою голову не підставляти, і людей не класти. Коли в Сашки запитують, як же він зважився не виконати наказ - не став розстрілювати полоненого, хіба не розумів, чим йому це загрожувало, - він відповідає просто: “Люди ж ми, а не фашисти”. У цьому він непохитний. І прості його слова виконані найглибшого змісту: вони говорять про неодолимости людяність. Книга Кондратьева, у якій з такою безстрашністю намальована моторошний лик війни, у своїй основі світла книга, тому що перейнято вірою в торжество людяності

чиМіг хто-небудь тоді, сорок років тому, уявити собі, що переживає самі головні роки свого життя! Звичайно, ні, - уважали, що усе ще спереду, у майбутньому, що так багато обіцяє. Дожити б тільки до нього… Але, читаючи військову прозу В’ячеслава Леонідовича Кондратьева, постійно відчуваєш, що в долі його героїв нічого важливіше й піднесеніше не буде, чим ці дуже важкими, заповненими звичайними солдатськими турботами й тривогами дні