А під маскою було зоряно… А. А. Блок Наприкінці XIX - початку XX століття в російській літературі з’являється напрямок, що одержала назва “символізм”. Теоретик символізму В. Соловйов так сформулював його основні принципи. По-перше, принцип Вічної Жіночності. Серед символістів було присутнє очікування нової Богоматері, що була синтезом Марії, матері Христа, і звичайної, скромної дівчини

Другим твердженням було те, що “земне життя недосконале”, із чого виникало вічне підсвідоме прагнення до Небесного, ірреальному. Прямо пов’язане з ним і наступне твердження символістів: у реальності подавлена любов, а Вічна Жіночність є уособлення любові. А. Блок дуже багато чого з теорії В. Соловйова використовував і зробив основою своєї творчості

Однак також багато чого було переосмислено поетом. От чому ліричний герой Блоку не стільки типовий герой символізму, скільки синтез його з особистістю самого Блоку. Якщо розглядати цього героя загалом, не розділяючи його образ на різні збірники поета, можна з легкістю визначити риси, які не змінюються протягом усього блоковского творчості

Ліричний герой інтелігентний, чистий душею, йому противні вульгарність і щоденність реальності: “Я не люблю порожнього словника любовних слів…”; його розуміння земної недосконалості й віра (а він вірить) піднімають його на високий рівень морального й духовного розвитку - це від самого Блоку. Природно, що, маючи всіма перерахованими вище якості, герой автора яскраво виділяється з юрби, розуміє всю правду про навколишній світ і зауважує те, чого не бачать інші

Ліричний герой Блоку - багато в чому сам Блок. Але обладающий можливістю після пережитої трагедії, а найчастіше й духовної смерті знову відродитися для того, щоб “безумно жити”. “Життя” ліричного героя прямо пов’язана з життям самого поета, і сам він (ліричний герой) з кожним новим збірником автора стає усе більше й більше трагичным і складним образом. У першому збірнику А. Блоку “Вірші про Прекрасну Даму” найбільше яскраво проявляється єдність романтичному й реалістичного й властива поетові бивалентность образа. Герой Блоку - романтик, що любить, але не завжди страждаючий

Щастя для нього в існуванні ідеалу Прекрасної Дами, а не в реалізації любові до нього. Поняття щасливої любові переосмислюється Блоком: бути щасливим не значить бути поруч із улюбленої: земне почуття - нижче й упрощеннее ідеалу й самого героя. Якби зле несли хмари, Серце моє не тремтіло б… Скрипнула двері. Затремтіла рука. Сльози

И пісні. І скарги. От де реалізація щастя й щиросердечної напруги. Самореалізація не в “Ти мій”, “твоя”, “люблю”, “Навіки твій”, а в “передчутті” тебе

У наступному збірнику “Розпуття” світосприймання ліричного героя виходить за рамки інтимного. Поета цікавить життя в рамках реальності, те, що відбувається навколо, те, невід’ємною частиною чого він став. Неможливо зрозуміти його роль у навколишньому “хаосі пісень води й звуків, що хриплять,”. Чи то він “хлопчик хворої, що грає в жмурки з Вічністю”, чи те плачуча чорна людина, “гасящий ліхтарики, карабкаясь на сходи”.

У наступному збірнику “Місто” здається, що, незважаючи на любов поета до міста, його ліричний герой смертельно утомилося від “смердючого кадила міського гару”. У це місто торгівлі Небеса не зійдуть, - робить висновок герой. А виходить, це місто не для нього. “Сніжна маска” Блоку ділиться на два цикли: “Снігу” і “Маски”.

Від одного циклу до іншого з героєм відбувається щиросердечна еволюція, і в “Масках” ліричний герой Блоку вперше переживає духовну смерть. В “Снігах” він “непокірливий і вільний”; він опускається до земної любові, роблячи трагічну all soch © 2005 помилку: И як, дивлячись у живі струмені, Не побачити себе у вінці? Твої не згадати поцілунки На закинутій особі? Тільки потім герой розуміє свою помилку: Я не відкрию тобі дверей

Немає. Ніколи. Занадто пізно. Для нього загублений чистий, високий ідеал, і в “Масках” “таємно серце просить загибелі”. “Всі частіше я по місту броджу

/ Всі частіше бачу смерть - і посміхаюся”. “Вільні думки” як не можна краще передають щиросердечну утому поета. “Моя душа проста”.

Після переживань, страждань і туги ліричний герой перероджується й починає всі спочатку. “Страшний мир” - нова грань у світогляді поета. Страшний мир - це реальність, що витиснула з атмосфери, що оточує героя, все романтичне й піднесене. Страшний мир - це нелюбов, що не тільки оточує його, але й “вытравившая” його душу, що “на останню путь вступаючи / Безумно плаче про минулі сни”.

Спустошення й утому народжують пристрасть. Шукаючого виходу герой коштує перед дилемою: “Причинятися незагиблим / И про гру трагічної страстей / Оповідати ще що не жили” або віддатися “фатальній відраді гіркої, як полинь, страсті”. Не будучи в силах зробити вибір, “ щопринижується й злий”, герой робить страшний для миру, для Всесвіту висновок: Живи ще хоч чверть століття - Усе буде так. Результату немає… Умреш - почнеш знову спочатку, И повториться всі, як встарь.

“Я сьогодні не пам’ятаю, що було вчора”, - пише Блок у наступному своєму збірнику “Відплата”. Але починати життя спочатку можна лише з радісним почуттям, він же “смертельно хворий” тому, що його “земне серце утомлювалося / Так багато років, так багато днів…”. До життя ліричного героя відроджує його “небесне” серце. “ПРО, я хочу безумно жити!” - пише він в “Ямбах”.

Повернувшись до життя, Блок вертається до пристрасті в збірнику “Кармен”. Для героя “бушує сніжна весна”. Але тут уже намечается проблема, що пізніше буде розкрита в поемі “Солов’їний сад”: Тут - страшна печатка відкинутості жіночої, За принадність чудову - осягти її незмога. Там - дикий сплав мирів, де частина душі всесвітньої Ридає, виходячи гармонією світил

У цій поемі Блок осмислює проблему щастя: чому присвятити своє життя: цивільному або сімейному щастю? Висновок? “Заглушити гуркотання моря / Солов’їна пісня не вільна!” Блок знаходить оптимальний вихід: він поєднує інтимну й патріотичну любов в одному циклі “Батьківщина”.

У листі до Станіславського Блок пише: “Цій темі я свідомо й безповоротно присвячую життя”. Злиття теми Батьківщини з темою любові знаходить своє вираження в ототожненні Русі з образом жінки-селянки й коханій ліричного героя. Його образ у добутку не однозначний і являє собою синтез древнього воїна й ліричного героя, чиє життя переосмислюється у всіх циклах і віршах збірника поета

У кожному вірші його образ змінюється під впливом життєвого досвіду А. Блоку. В останньому етапі творчості поета його ліричний герой - не герой Символізму, а, скоріше, збори всього пережитого й перечувствованного Блоком