Справи графа Ансельмо Террациани більш-менш поправилися, коли він, пренебрегнув становою пихою, женив єдиного свого сина Джачинто на Дорадиче, дочки багатого венеціанського купця Панталоне деи Бизоньози, що дав за нею двадцять тисяч скудо приданого. Ця сума могла б скласти основу добробуту графського будинку, коли б левина її частка не була розтрачена Ансельмо на улюблену його розвагу - колекціонування стародавностей; він ставав буквально несамовитий побачивши римських медалей, скам’янілостей і інших штучок у такому роді. При цьому Анседьмо нічого не розумів у люб’язних його серцю стародавностях, чим користувалися всякі пройдисвіти, збуваючи йому за більші гроші разнообраный нікому не потрібний мотлох. З головою занурений у свої заняття, Ансельмо тільки відмахувався від докучных проблем повсякденного життя, а їх було досить.

Крім постійної недостачі грошей, день із дня портившей кров всім домочадцям, трапилося так, що із самого почала свекруха й невістка люто не злюбили один одного. Графиня Ізабелла не могла упокоритися з тим, що її шляхетний нащадок заради жалюгідних двадцяти тисяч взяв у дружин простолюдинку, купчиху; втім, коли зайшло мовлення про викуп зі стану її коштовностей, графиня таки не побрезговала скористатися купчихиными грошима. Дораличе зі своєї сторони обурювалася, що із усього приданого на неї саму не витрачено ні скудо, так що тепер їй не в чому навіть вийти з будинку - не може ж вона показуватися на люди в плаття, як у служниці. Чоловіка, молодого графа Джачинто, вона дарма просила якось вплинути на свекра зі свекрухою - він дуже любив її, але був занадто м’який і шанобливий, щоб зуміти нав’язати батькам свою волю

Джачинто робко намагався примирити дружину з матір’ю, але без усякого успіху. Скаженій владній вдачі графині Дораличе протиставляла вбивчу крижану холоднокровність, свекруху безперестану тикала невістці в очі своєю шляхетністю, а та їй - приданим. Ворожнечу між Ізабеллою й Дорадиче до того ж підігрівала служниця Коломбина. Вона озлилася на молоду пані за ляпас, що одержала від її, відмовившись величати синьйорою - мол, вони ровня, обидві з купецького стану, і неважливо, що її батько торгував вразнос, а папаша Дораличе - влавке.

За плітки про невістку Коломбине іноді перепадали подарунки від графині, і, щоб расщедрить Ізабеллу, вона сама частенько видумувала гидоти про неї, сказані нібито Дораличе. Масла у вогонь підливали також чичисбеи графині - кавалери, із чистої відданості послуги, що роблять, замужній дамі. Один з них, старий доктор, стоїчно зносив капризи Ізабелли й потурав їй абсолютно у всім, у тому числі й в озлобленості на невістку. Другий, кавалер дель Боско, втім, незабаром зробив ставку на більше молоду й привабливу Дорадиче й переметнувся до неї. Бригелла, здута Ансельмо, швидко зміркував, що на примсі хазяїна можна добре нажитися. Свого друга й земляка Арлекіна він вырядил вірменом, і разом вони усучили графу якийсь предмет, виданий ними за невгасиму лампаду із гробниці в єгипетській піраміді

Поважний Панталоне миттю пізнав у ній обыкновеннейший кухонний світильник, але колекціонер навідріз відмовився вірити йому. У Панталоне серце кров’ю обливалося - він всіх готів був зробити, щоб його улюбленій єдиній донечці добре жилося в новій сім’ї. Він благав Дорадиче бути м’якше, добріше зі свекрухою й, щоб хоч тимчасово припинити сутички на ґрунті грошей, подарував їй гаманець із півсотнею скудо. У результаті загальних дипломатичних зусиль, здавалося, було досягнуте перемир’я між свекрухою й невісткою, і остання навіть погодилася першої поприветствовать Ізабеллу, але й отут залишилася вірною собі: розкланявшись із нею, вона пояснила цей жест доброї волі боргом молодої дівчини по відношенню кстарухе.

Обзавівшись грошима, Дораличе вирішила придбати собі спільницю в особі Коломбины, що було неважко - коштувало запропонувати їй платити вдвічі проти платні, що вона одержувала в графині Ізабелли. Коломбина відразу із задоволенням прийнялася поливати брудом стару синьйору, при цьому, щоправда, не бажаючи упускати додаткового доходу, вона й Ізабеллі продовжувала говорити гидоти про Дораличе. Кавалер дель Боско хоча й безоплатно, але теж гаряче пропонував Дораличе свої послуги й безсоромно лестив їй, що дівчині було не стільки корисно, скільки просто приємно.

Бригелла тим часом дібрав смаку й задумав надути Ансельмо по^-великому: він розповів хазяїнові про те, що розорився відомий антикварий капітан Саракка, що тому змушено за безцінь продати колекцію, зібрану за двадцять років. Бригелла обіцяв Ансельмо роздобути її за якихось три тисячі скудо, і той із захватом видав слузі задаток і відправив до продавця. В усі час розмови із Бригеллой Ансельмо благоговійно тримав у руках безцінний фоліант - книгу мирних договорів Афін зі Спартою, писану самим Демосфеном. Случившийся відразу Панталоне, на відміну від графа, знав грецький і спробував пояснити йому, що це всього лише збірник пісеньок, які співає молодь на Корфу, але його пояснення переконали антиквария тільки в тім, що грецького Панталоне не знав. Втім, Панталоне прийшов до графа не для вчених розмов, а для того, щоб з його участю влаштувати сімейне примирення - він уже вмовив обох жінок зустрітися вгостиной.

Ансельмо знехотя погодився бути присутнім, а потім вийшов до своїх стародавностей. Коли Панталоне залишився один, випадок допоміг йому викрити шахраїв, що надували графа: Арлекін вирішив, щоб не ділитися із Бригеллой, діяти на свій страх і ризик і приніс на продаж старий черевик. Панталоне, що назвались іншому Ансельмо й таким же, як і той, аматором старовини, він спробував усучити його під видом тої самої туфлі, який Нерон штовхнув Поппею, спихивая її із трону. Пійманий на місці злочину. Арлекін усе розповів про витівки Бригеллы й обіцяв повторити свої слова в присутності Ансельмо.

Нарешті-Те свекруха з невесткою вдалося звести в одному приміщенні, але обидві вони, як і слід було сподіватися, з’явилися у вітальню в супроводі кавалерів. Без усякого злого наміру, а лише по безглуздості й бажаючи бути приємними своїм дамам, доктор і кавалер дель Боско ретельно під’юджували жінок, які й без того безупинно відпускали на адресу один одного різноманітні колючості й брутальності. Ніхто з них так і не почув красномовству, що марнується Панталоне й що взялись допомагати йому Джачинто.

Ансельмо, як би й не він був батьком сімейства, сидів з відсутнім видом, тому що думати міг тільки про пливучому йому в руки зборах капітана Саракка. Коли Бригелла нарешті повернувся, він опрометью кинувся дивитися принесені їм багатства, не чекаючи, чим окончится сімейна рада. Панталоне отут уже не міг більше терпіти, плюнув і теж вийшов

Граф Ансельмо перебував у цілковитому захваті, розглядаючи добро, гідне прикрасити збори будь-якого монарха й доставшееся йому всього за три тисячі. Панталоне, як завжди, намірився покласти кінець антикварним захватам графа, але тільки цього разу з ним з’явився Панкрацио, визнаний знавець стародавностей, якому Ансельмо повністю довіряв. Цей самий Панкрацио й розкрив йому ока на справжню цінність новопридбаних скарбів: раковини, знайдені, за словами Бригеллы, високо в горах, виявилися простими черепашками устриць, викинутими морем; окам’янілі риби - каменями, по яких злегка пройшлися різцем, щоб потім дурити легковірних; збори адеппских мумій являло собою не що інше, як коробки з потрошеными й висушеними трупиками кошенят і щенят. Словом, Ансельмо викинув всі свої грошики на вітер

Він спочатку не хотів вірити, що винувато в цьому Бригелла, але Панталоне привів свідка - Арлекино - і графові нічого не залишалося, як визнати слугу негідником і шахраєм. З оглядом колекції було покінчено, і Панталоне запропонував Ансельмо подумати нарешті про сімейні справи. Граф охоче обіцяв усіляко сприяти умиротворенню, але для початку йому зовсім необхідно було зайняти в Панталоне десять цехінів

Той дав, думаючи, що на справу, тоді як Ансельмо ці гроші були потрібні для придбання справжніх прижиттєвих портретів Петрарки й мадонни Лаури. Кавалери тим часом почали ще одну спробу примирити свекруха з невісткою - як і слід було сподіватися, безглузду й невдалу; Коломбина, що годувалася ворожнечею двох жінок, робила при цьому всі, щоб виключити найменшу можливість примирення. Панталоне вдосталь понаблюдал за цим божевільним будинком і вирішив, що пора все брати у свої руки

Він направився до Анседьмо й запропонував безоплатно взяти на себе роль керуючого графським майном і поправити його справи. Ансельмо відразу погодився, тим більше що після шахрайства Бригеллы, що втекло із грошима з Палермо, він стояв на грані повного руйнування. Для того щоб роздобути Панталоне в керуючі, граф повинен був підписати один папір, що не моргнувши оком і зробився

Pages: 1 2