У Францію два гренадери З російського полону брели, И обоє душею зажурилися, Дійшовши до німецької землі. Прийде їм - чують - побачити В ганьбі рідну країну… І хоробре військо розбите, И сам імператор у полоні! Сумні слухаючи вести, Один з них вимовив: «Брат! Болить моє. скорботне серце И старі рани горять!» Іншою відповідає: «Товариш!

И мені вмерти б пора; Але будинку дружина, недолітки: У них ні кола ні двору. Так що мені? просити Христа заради Пущу й дітей і дружину… Інша на серце турбота: У полоні імператор! у полоні! Виконай завіт мій: коли тут я Закінчу солдатські дні, Візьми моє тіло, товариш, У Францію!

там схорони! Ти орден на стрічечці червоної Покладеш на серце моє, И шпагою мене оперезаєш, И в руки мені вкладеш рушницю. І сумирно, і чуйно я буду Лежати, як на стражі, у труні…

Зачую я кінське ржанье, И гарматний грім, і трубу. Те Він над могилою їде! Прапори переможно шумлять…

Отут вийде до тебе, імператор, Із труни твій вірний солдат!»