У пролозі Іноземець допитивается у Дворянина, хто склав комедію, що от-от будуть грати: називається кілька імен (у числі інших Аламанни, Ариосто, Бембо, Тассо), а потім Дворянин повідомляє, що п’єсу написав Пьетро Аретино. У ній розповідається про дві витівки, доконаних у Римі, - а це місто живе на інший манер, ніж Афіни, - тому комічний стиль древніх авторів не цілком дотриманий

На сцену відразу виходять мессер Мако і його слуга. З перших слів стає ясно: сиенский юнак настільки дурний, що його тільки ледачий не обдурить. Він з ходу повідомляє художникові Андреа про свою заповітну мету зробитися кардиналом і домовитися з королем Франції (з татом, уточнює більше практичний слуга). Андреа радить для початку перетворитися в придворного, адже мессер Мако явно робить честь своїй батьківщині (уродженці Сиени вважалися тупуватими). Натхнений Мако наказує купити книжку про придворні у вуличного рознощика (слуга приносить твір про турків) і заглядається на красуню у вікні: не інакше це герцогиня Римська — треба нею зайнятися, коли будуть освоєні придворні манери

З’являються слуги Параболано - цей знатний синьйор нудиться від любові, і саме йому призначено стати жертвою другої витівки. Стременний Россо від душі ушановує свого пана за скнарість, самовдоволення й лицемірство. Валерио із фламминио гудять хазяїна за довіру до пройдисвіта Россо. Свої якості Россо відразу ж і демонструє: зговорившись про продаж міног, він повідомляє причетчику собору Святого Петра, що в рибалку вселилися біси, - не встигнувши порадіти тому, як спритно обшахрував покупця, бідолаха попадає в лабети церковників

Майстер Андреа приступає до навчання Мако. ЗАСВОЇТИ придворні манери нелегко: потрібно вміти лихословити, бути заздрим і розпусним, зломовним і невдячним. Перша дія завершується криками рибалки, якого ледь не вбили, виганяючи бісів: нещасний проклинає Рим, а також усіх, хто в ньому живе, хто його любить і хто в нього вірить

У наступних трьох діях інтрига розвивається в чергуванні сценок з римського життя. Майстер Андреа пояснює Мако, що Рим - справжній бардак, фламминио ділиться наболілої зі старим Семпронио: за старих часів служити було одне задоволення, тому що за це покладалася гідна нагорода, а тепер усі готові зжерти один одного. У відповідь Семпронио зауважує, що зараз краще перебувати в пеклі, чим при дворі

Підслухавши, як Параболано повторює в сні ім’я Лівії, Россо поспішає до Альвидже - звідниці, готової спокусити сама цнотливість. Альвиджа перебуває в прикрості: присудили до спалення її наставницю, необразливу бабусю, що винувата тільки в тім, що отруїла кума, утопила в ріці дитини й згорнула шию рогачу, зате в переддень Різдва вона завжди поводилася бездоганно, а у Великий пост нічого собі не дозволяла. Висловивши співчуття в цій тяжкій втраті, Россо пропонує зайнятися справою: Альвиджа цілком може видати себе за годувальницю Лівії й запевнити хазяїна, начебто красуня сохне по ньому. Валерио також хоче допомогти Параболано й радить відправити ніжне послання предмету страсті: нинішні жінки впускають коханців прямо у двері, чи ледве не з ведена чоловіка - вдачі в Італії впали настільки, що навіть рідні брати й сестри спаровуються один з одним без зазору совісти

У майстра Андреа свої радості: мессер Мако закохався в знатну даму - Каміллу й строчить сміховинні вірші. Сиенского дурачка напевно чекає нечуваний успіх при дворі, тому що він не просто дурень, а дурень на двадцять чотири карати. Зговорившись із приятелем Дзоппино, художник запевняє Мако, начебто Камілла знемагає від пристрасті до нього, але погоджується прийняти його тільки в одязі носія. Мако охоче міняється платтям зі слугою, а нарядившийся іспанцем Дзоппино кричить, що по місту оголошено про розшук шпигуна Мако, що прибув із Сиени без паспорта, - губернатор наказав оскопити цього негідника. Під регіт жартівників Мако втікає в усі лопатки

Россо приводить до хазяїна Альвиджу. Звідниця без праці вимагає в закоханого намисто й розписує, як нудиться по ньому Лівія - бедняжка з нетерпінням чекає ночі, тому що твердо вирішила або перестати мучитися, або вмерти. Розмова перериває поява Мако в одязі носія: довідавшись про його халепи, Параболано клянеться помститися ледареві Андреа. Альвиджа дивується легковір’ю знатного синьйора, -а Россо пояснює, що цей самозакоханий осел щиро вірить, начебто будь-яка жінка повинна за ним бігати. Альвиджа вирішує підсунути йому замість Лівії дружину булочника Арколано - ласий шматочок, пальчики оближеш! Россо запевняє, що в панів смаку менше, ніж у небіжчиків, - усе з радістю ковтають!

Чесні слуги Валерио й Фламминио ведуть сумну бесіду про сучасні вдачі. Фламминио заявляє, що вирішив залишити Рим - кубло безчестя й розпусти. Жити потрібно у Венеції - це святе місто, теперішній земний рай, притулок розуму, шляхетності й таланта. Недарма лише там по заслугах оцінили божественного Пьетро Аретино й чарівника Тиціана

Россо повідомляє Параболано, що для побачення все готово, однак соромлива Лівія благає попрацювати з нею в темряві - відома справа, усе жінки спочатку ламаються, а потім готові віддатися хоч на площі Святого Петра. Альвиджа напередодні бурхливої ночі поспішає побачити зі сповідником і довідається, до великої своєї радості, що наставниця також встигла врятувати душу: якщо бабусю й впрямь спалять, вона буде Альвидже гарною заступницею на тім світлі, як була на цьому

Майстер Андреа пояснює, що Мако сглупил, утікши в самий невідповідний момент, - адже чарівна Камілла з нетерпінням чекала його! Стомлений занадто довгим навчанням, Мако просить переплавити його в придворного скоріше, і Андреа охоче веде підопічного до магістра Меркурио. Шахраї скармливают сиенцу проносні пігулки й саджають вкотел.

Россо просить Альвиджу про маленьку послугу - напакостити ябедникові Валерио. Звідниця скаржиться Параболано, що негідник Валерио попередив брата Лівії - розпачливого шибеника, що вже встиг укокошить чотири десятки стражників і п’ятьох приставів. Але заради такого знатного синьйора вона готова на все - нехай братик Лівії прикінчить її, принаймні, можна буде забути про вбогість! Параболано відразу вручає Альвидже алмаз, а здивованого Валерио проганяє з будинку стусанами. Альвиджа тим часом змовляється з Тоньей. Булочниця радується можливості насолити чоловікові-п’яничці, а Арколано, зачувши негарне, вирішує простежити за запопадливою дружиною

Чекаючи звісток від звідниці Россо не втрачає часу даром: зштовхнувшись із жидом-лахмітником, приценивается до атласного жилета й відразу сплавляє невдачливого торговця в руки стражників. Потім розторопний слуга сповіщає Параболано, що в сім зі чвертю його чекають у будинку доброчесної мадонни Альвиджи - справа зладилася до загального задоволення

Мессера Мако ледь не вивертає навиворіт від пігулок, але він так задоволений операцією, що бажає розбити казан - з побоювання, як би інші не скористалися. Коли ж йому підносять увігнуте дзеркало, він жахається - і заспокоюється, тільки глянувши у звичайне дзеркало. Заявивши, що хоче стати не тільки кардиналом, але й татом, мессер Мако починає ломитися в будинок красуні, що сподобалася йому,, що, зрозуміло, не посмітить відмовити придворному кавалерові

У п’ятій дії всі сюжетні лінії сходяться. Безутішний Валерио кляне столичні вдачі: коштувало хазяїнові виявити немилість, як челядь показала свою щиру особу - кожний навперебій намагається образити й принизити. Тонья, облачаючись в одяг чоловіка, віддається гірким міркуванням про жіночу частку: скільки доводиться терпіти від никудишних і ревнивих чоловіків! Майстер Андреа й Дзоппино, бажаючи злегка провчити Мако, уриваються в будинок красуні під видом іспанських солдатів - бедний сиенец вискакує з вікна в нижній білизні й у черговий раз рятується втечею. Арколано, втратившись штанів, із прокльонами напяливает плаття дружини й встає в засідку в моста

Pages: 1 2