Творчість І. Франка – видатне явище в українській літературі, вона вражає як глибиною зображення життя народу, так і – своєю ідейністю та художньою досконалістю. Франко є нетеревершеним майстром слова, вченим, громадським діячем, життя і творчість якого була тісно пов’язана з народом. Його прозова спадщина стала новим етапом в укр.дожовтневій літературі, відтворивши основні проблеми суспільного життя доби. Безпосереднім поштовхом до написання твору «Борислав сміється» став страйк бориславських робітників 1873р., який закінчився великою пожежею нафтових промислів. Вперше в нашій літ-рі з’явився новий герой – промисловий робітний: об’єкт експлуатації, а мужній борець, реальна сила спроможне змінити життя.

Основні події у повісті розпочинаються двома сюжетними лініями і з одного

боку – це зображення життя і боротьби бориславських робітників, а з другого – розповідь про нову верхівку суспільства, проедставлено образами Германа Гольдкремера і Леона Гоммершлага. Гострий конфлікт непримеренних сил, робітників і господарів, уже мав місце, тому автор починае повість з епізоду – зав’язки, у якому окреслюється майбутній хід подій. На закладинах нового будинку Германа Гольдкремера проливаєтся кров Бенедя Синиці. Цей епейзод стає символічним втіленням основ богатства і золота, людської крові і безневинних жертв.

З усіх образів робітників Франкові за поглядоми ближче образ молодого мулярського помічника Бенедя Синиця, тому в творі він є виразником думок автора. Письменник поступово відтворює духовний розвиток особистості чол. героя. Над долею робітників Бенедьо почав замислюватися після поранення. У нього з’являються питання, але ні він сам, ні хтось з оточуючих не може знайти на них відповідь. Однак автор переконаний, що від питань недалеко вже до пошуків виходу з підневільного становища. Одним з таких способів боротьби була організація побратимів. Бенедьо знайомиться у Бориславі з її учасниками (Матвієм, Стасюрою, Прийдевалею), які різними шляхами прийшли до неї. Вони ведуть облік кривдам, заподіяним народу (ставлячи зарубки), щоб потім на них помститися. Бенедьо розуміє, що спільна ненависть – це шлях до боротьби; він самостійно приходить до висновку що постав час шукати нові форми і методи. Порятунок від вселюдської кривди герой бачить в єдності й організованості. Керівниками побратимів були брати Басарями. Мужні і рішучі, вони все ж не розуміли, що стихійною помстою життя робітників не полікшити. Їхні дії завжди грантувались на емоціях: коли злочин здавався їм тяжким, вони вбивали лиходіїв. Після вступу Бенедя до організації побратимів події в повісті набувають нового спрямування. Виступаючи на зборах, він засуджує карбування і стихійну помсту – як метод боротьби, переконує побратимів у доцільності організації нас взаємодопомоги: проведення страйку. Таким чином, Бенедьо пропонує їм інший шлях. Побратимів і робітників вінзакалює особистим прикладом, відданістю справі, чесністю і волею до боротьби. Бенедьо реалізує себе як талановитий організатор, розробивши тактику боротьби, силавши перелік вимог, ставши керівником першого в Галичині страйку.

Кульмінаційним епізодом у повісті стає сам страйк і тимчасова перемога робітників, коли господарі змушені були задовольнити всі вимоги страйкарйв. Але через відсутність досвіду і політичної свідомості були допущені помилки, тому закономірною розв’язкою твору є поразка страйку, успіх якого не вдалося закріпити. Однак автор упевнений, що ця поразка і справді тимчасова, оскільки шлях обрано правильний. Звичайно, Бенедьо робив необачні кроки, бо йшов непроториним шляхом: не було зв’язку з іншими містами і селами, не слід було допускати до нас підприємців. Перед читачем у зображенні письменника постає не гола схема, а образ веальної людини, якуі властиві помилки.

Як неоднорідний табір робітників, так і в таборі капіталістйв Франко об’єктивно змальовує різні типи хазяїв – хижаків. Наприклад, Герман Гольдкремер, що не тільки не приховує своєї жорсткості а й відверто хизується нею, наживаючи капітал на чужому горі. Значну роль у відтворенні характерів героїв відвграє мовна характеристикаі опис природи. Небувалу літню спеку

Бенедьо сприймає як всенародне горе, а мільйонер Гольдкремер – з радістю. Висушуючи поля, вона працює на нього, бо «зжене» дешевих і покірних робітників до його ям і фабрик. Нічим не поступається йому Леон Гаммершлаг, але цей герой – приклад хижака замаскованого. Це – хитрий ліберал, що прикривається удаваною добротою. Однак обидва вони нещадні визнищувачі, користолюбці, ладні на все заради прибутків. Зіставляючи протягом усього твору героїв двох протилежних таборів, автор постійно підкреслює моральну чистоту і відданість сираві робітників та безчестя, лицемірство їхніх господарів. Після поразки страйку серед побратимів стався розкол. Андрусь і сень Басараби, зважаючи на обурення робітників, кликали до помсти і пропонували «підпалити це прокляте гніздо на всі штири роги» а Бенедьо радив «зачипати наново утрачене», врахувавши допущені помилки. Франко, вірний історичній правді, показує перемогу стихії, відтворюючи у художньому матеріалі реальний стан тогочасного суспільства.

Відзначимо, що вперше в українській літературі використано новий художній засіб – промисловий пейзаж,який допомагає письменнику відтворити історичний фон подій, і деякою мірою розкрити внутрішній стан героїв. Мова творів насичена професійною і виробничою лексикою: фабрика, нафтарня, кип’ячка, рінник тощо. Використанням фольклору галицьких діалектизмів автор надає повісті колориту західноукраїнського краю.

Іван Фрвнко одним з перших в українській і світовій літіратурі художньо відтворив робітничий визвольний рух, від його початкової стихійної стадії до організованих форм боротьби. Через усю повість «Борислав сміється» письменником проводиться ідея неминучості перемоги трудівників у боротьбі з експлуататарами. Вона висловлена Франком вже у назві твору, адже Борислав – це робітничий люд, він буде сміятися останнім, бо за ним, на душу автора, вирішальне слово у майбутньому.