Історія України є одним із моїх найулюбленіших шкільних предметів. І справді, хіба не захоплює сама думка про нашу давнину? Хіба людство не мріяло протягом усіх тисячоліть свого існування поринути у минуле: фантасти вигадували машину часу, на якій відсилали своїх персонажів у часи лицарства чи у далеке майбутнє, люди зачитувались історичними романами, із захопленням дивились документальні фільми… Підручники з історії пишуть поважні науковці, фільми створюють майстри своєї справи… І яким же було моє здивування, коли я познайомився з історичними піснями!

Звичайні люди, які брали участь в історичних подіях чи просто були їх спостерігачами, створили мальовничі й великі за обсягом твори, які за образністю та повнотою викладу не поступаються історичним! У кількох куплетах викладено найголовніші події з життя народу. Вражає навіть не це, тобто не тільки це: річ у тому, що наш народ (я впевнений — один із найталановитіших народів світу!) у своїй творчості не просто склав перебіг історичних подій, а й вклав таку силу почуттів, відтворив власне ставлення та переживання настільки сильно, що ми просто не можемо залишатись байдужими до подій, змальованих у цих творах! Ми переймаємось, лютуємо через несправедливість і радіємо перемогам разом з учасниками подій.

Історичні пісні нашого народу настільки захопили мене, що я переживав описані події так, ніби і сам опинився в самій гущі боротьби з ворогами, ніби я святкував перемоги разом з видатними полководцями, потерпав від несправедливості разом із селянами… На мою думку, така сила впливу, така чарівність простих слів свідчить про неоціненне значення цих творів. Вони поєднують художню, естетичну цінність з історичною правдою. Саме в піснях зберігається історична нам’ять народу!

Мені здається, що за сталими і вже банальними кліше про необхідність збереження історії, необхідність її вивчення, ми втратили вміння по-новому, живо та емоційно сприймати нашу історію, пишатися нею не за звичкою, а від щирого серця. Уся Європа захоплюється звитяжною епохою середньовічного лицарства. Лицарям присвячені твори літератури та кіномистецтва, які створюються і зараз… Звісно, ми також читаємо та дивимось їх із захопленням, кожен підліток уявляє себе на місці мужнього лицаря в латах і на коні, який їде визволяти свою кохану…

Навіть у нашому мовленні побутують порівняння «справжній лицар», «лицарське ставлення»… І тільки нещодавно я збагнув, що доба козаччини в українській історії — та сама доба лицарства, тільки на нашому грунті! Козаки — мужні й безстрашні лицарі, що жили вільно і за законами честі, боронили свої ідеї, свою країну, історичну та соціальну справедливість… Відомо, що козаки свого часу були однією з найбільш організованих армій у світі, були сильними і фізично, і духовно. Кожен із нас може пишатися тим, що ми є нащадками славних запорожців. На щастя, книги з історії України перекладають зараз багатьма мовами, тож я мрію про те, що колись весь світ дізнається про лицарську добу в нашій історії…

Історичні пісні українців — безцінний скарб, що залишили нам наші пращури, ми не тільки не маємо права забути їх, занедбавши нашу історичну пам’ять, а й зобов’язані показати їх світові, розповісти про нашу історію, яка гідна того, щоб нею пишалися українці. Я мрію про те, щоб за кілька років чи, можливо десятиріч, європейські чи американські діти, дивлячись історичні фільми про Україну, уявляли себе на місці безстрашних запорожців… А ми, українці, ніколи не забували про історію нашого народу, донесену до нас у піснях, думах та літописах…