Головною справою життя французького письменника-модерніста М. Пруч  (1871 - 1922) був семитомний роман-епопея «У пошуках втраченого часу». Сюжет твору - безперервний стихійний, який проходить крізь свідомість Марселя - героя-оповідача. Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста посідає повість «Кохання Сванна». Це передісторія основного сюжету, життя Марселя, і водночас ніби увертюра до роману. Виходець із багатої буржуазної родини, Сванн постає на сторінках повісті світська людина, вхожа в аристократичні кола. Водночас він захоплюється мистецтвом, має ґрунтовні знання в живописі, глибоко його розуміє і тонко відчуває пише книгу про Чудового голландського живописця XVII ст. Вермера. Витончений духовний аристократ,. Сванн сприймає життя крізь призму мистецтва.Кохання Сванна - це по-своєму драматична історія любові духовно багатої витонченої людини, закоханої в красу й мистецтво, до жінки, нерівної йому сі своїми духовно-психологічними якостями, обмеженої і вульгарної міщанки. У повісті маємо надзвичайно тонкий і проникливий аналіз зародження й розвитку почуття, психологічного процесу, що був названий Стендалем «кристалізацію любові».

У кристалізації любові Сванна найактивніша роль належить мистецтву, обімни якого внаслідок різних збігів переносяться на Одетту і змінюють її - у сприйнятті героя. Ця жінка спершу не справила на Сванна враження, кохання народжується, коли її образ починає пов’язуватись у нього з чарівливою фразою сонати Вентейля. У день першої появи Сванна на обіді у Вердюренів молодий піаніст виконав сонату, яка ще рік тому справила на Сванна величезне враження і яку, попри всі його зусилля, не зміг більше почути. «Та ось як тільки молодий піаніст у салоні Вердюренів узяв кілька акордів і протяг через цілих два такти  високу ноту, Сванн раптом побачив, як із-за довгого звука, напруженого, опустилась дзвінка завіса, над таємницею зачаття мелодії вилітає і лине до нього  шелестка, вичленована музична фраза, у якій він упізнав свою надхмарну духмяну улюбленицю.

Вона була така небуденна, сповнена такого питомого,  індивідуального чару, аж Сваннові здалося, ніби він зустрів у вітальні у приятелів жінку, яка полонила колись його на вулиці і з якою він не сподівався більше зійтися». Ця музична фраза, котра була для Сванна образом любові й щастя, стає каталізатором його почуття до Одетти.

Таким самим каталізатором кристалізації любові стає Сепфора з фрески , коли Сванн запримітив, що овал обличчя й постать Одетти схожі на цей літописний образ, який він так любив. «Він дивився на неї; в її личку і в її уяві воскресала частина фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній помітити, чи він був біля Одетти, чи тільки думав про неї».

Одетта в сприйнятті Сванна все більше зміщається в світ мистецтва, огортається його атмосферою, асоціюється з його образами й пробуджуваними  відчуттями, і таким чином одухотворюється й поетизується.

Змальовуючи кохання Сванна, автор виявив себе як тонкий спостерігач і паслідник свідомих і підсвідомих душевних рухів, почуттів, переливів настроїв. Творчість М. Пруста стала своєрідною віхою у розвитку психологічного роману, поглибивши розуміння внутрішнього життя особистості.