Дочка китайського імператора, прекрасна й розумна Турандот уже відкинула трохи наречених. Вони заплатили життям за те, що не змогли відгадати її три загадки. Таємно прибулий у Пекін ногайский принц Калаф наважується шукати руки Турандот. І відгадує всі її загадки. Але Турандот, убачаючи в перемозі Калафа образа своєму розуму, не бажає виходити заміж. Шляхетний і великодушний принц пропонує їй випробування: до наступного ранку вона повинна довідатися його теперішнє ім’я й походження. Турандот почуває, що її ворожість до чужоземця зникає, поступаючись місцем любові, що зароджується. Всіма способами вона намагається довідатися таємницю Калафа, поки її служниця не повідомляє їй, хто цей незнайомець. Ранком у жалобному одіянні з’являється Т. перед двором і повідомляє, що таємницю незнайомця вона відкрити не може й що вона переможена. Калаф щасливий. Раптом Турандот називає його теперішнє ім’я. Калаф уражений і хоче вмерти, але Т. зізнається йому влюбви.

Фабулу «Турандот» К. Гоцци запозичив з повісті поета XII століття Низами. Першим для сцени обробив сюжет «Турандот» французький драматург Лесаж у своїй комічній опері «Китайська принцеса», поставленої в паризькому Ярмарковому театрі (1729). Лесаж використав тільки центральний епізод східного сюжету про розгадування загадок примхливої й перекірливої принцеси, що просто бавиться тим, що посилає на страту невдачливих наречених. У Гоцци характер героїні стає набагато глибше й складніше. Його Т. від природи не жорстока, вона в такий спосіб протестує проти нерівного положення в цьому світі чоловіка й жінки

Образ Турандот захопив Ф.Шиллера, що зробив обробку фьяби Гоцци в 1802 р. і повідомив цьому образу патетичні риси, приглушивши ігровий початок, властивий комедії дель арте. Шил-леровская «Турандот», поставлена М.Рейн-хардтом у Берліні з Г.Эйзольт у головній ролі, дала творчий імпульс Дж.Пуччини для створення опери «Турандот» (лібрето Г.Адами, Р.Симони), що стало його останнім, незакінченим шедевром. У Пуччини Т. з’являється героїнею музично-філософського дійства, що має джерела в античній трагедії з вирішальною функцією хору. (Прем’єра опери «Турандот» відбулася 25 квітня. 1926 року в Милане.)

У Росії «Турандот» мала чудовий успіх у постановці Е.Б.Вахтангова (1922). Режисер віддав перевагу трагікомедії Гоцци драмі Шиллера: імпровізований дух комедії дель арте привніс у спектакль атмосферу святкової театральності, добірності й веселощі, яких була позбавлена сувора дійсність революційного часу. Першою виконавицею ролі Т. у цьому легендарному спектаклі - Ц.Л.Мансуровой удалося втілити «тему радісного життя, де життя з її щастям, любов’ю й сонцем святкує перемогу над смертю» (Б.Захава). Її партнером у ролі Калафа виступив Ю.А.Завадский. З тих пор «Турандот» залишається в репертуарі «вахтанговцев», перетворившись у свого роду эстетический символ цього театру