Рік народження неизвестен. був аристократом-рабовласником і в часи Нерона займався політичною й літературною діяльністю. Про життя й особистість Петрония Арбітра до наших днів дійшли дуже мало: всі відомі відомості втримуються в книзі XVI «Анналов» Тацита.

Спосіб життя Петрония пгличался витонченою розкішшю й гедонізмом. Він розумівся на насолодах, за що був прийнятий число близьких друзів Нерона, здобувши в найближчому оточенні кривавого імператора титул судді витонченого» («arbiter elegantianim»), звідки й відбувається друга частина його ім’я. Ставши жертвою палацових інтриг, він був запідозрений у зраді й скінчив самогубством у своєму родовому маєтку в Кумах. З літературної спадщини Петрония збереглося - у невеликому числі (Ьоагментов - один добуток: «Сатури», або «Сатирикон», оповідання, що має деякі формальні ознаки грецького любовного роману й побудоване на чергуванні прозаїчного викладу з віршованими вставками.

Судячи з наявних уривків, це був широко задуманий комічний огляд вдач Римської імперії періоду розкладання й занепаду. Час дії книги - роки правління Нерона, місце дії - переважно провінція Кампанія. У рамках «клаптевої» композиції добутку, номінальний сюжет якого - пригоди трьох молодих авантюристів: вічного студента енколпия, шахрая Аскилта й розбещеного хлопчиська Гитона, предмета постійних розбратів між двома дружками, - з’єднана безліч разнопланових епізодів пикарескного, авантюрного, побутового, нравоописательного, анекдотичного й пародійного характеру. Головні діючі особи книги попадають у немислимі ситуації й положення, виступають у взаємовиключних обличчях. Несподівані повороти інтриги й постійні перевдягання, зміни масок і викриття в сполученні з народно-смеховой, бурлескним трактуванням еротичної теми - джерело комічного в «Сатириконе».

Самий завершений фрагмент добутку - опис бенкету в будинку міфічно богатого вольноотпущенника Трималхиона. Тут стиль Петрония здобуває чітко сатиричне фарбування - але не тому, що його обурюють безсоромність і аморализм домашньої оргії, а тому. що авторові, рафінованому аристократові, претят чванство не по чині й вульгарність колишнього раба, що глухий до всього витонченого й прекрасному й тупо упоєний могутністю, що дають йому гроші. В іншому оповідання Петрония позбавлено морального судження автора про зображуваний; на думку дослідників, у цьому позначився дух морального релятивізму, характерний для епохи, у яку писався «Сатирикон».

Латинь книги Петрония, щедро насичена простонародною лексикою, була для літератури того часу новаторським явищем. Новим був і досвід зображення - у всій їхній барвистій розмаїтості й строкатості - побуту й типів мешканців низів і навіть дна римського суспільства. Ремінісценції з «Сатирикона» нерідкі в європейській літературі Відродження й більше пізнього періоду, зокрема, використання сюжету вставної новели про ефесской матрону

Форма й образи книги Петрония зробили безсумнівний вплив на становлення й розвиток європейського шахрайського (пикарескного) роману як жанру. А слова «Трималхион» і «трималхионов бенкет» стали в літературі синонімами паскудника-нувориша й вульгарної, розрахованої на зовнішній ефект дорогої розкоші. Наприкінці 1960-х рр. італійський режисер Федерико Феллини зняв фільм за мотивами «Сатирикона», у якому загострив ряд сюжетних положень літературного першоджерела й підкреслив мотиви кризи й розкладання цивілізації, що хилиться до занепаду, давши тим самим алегоричну паралель до стану сучасного суспільства