&copy A L L S o c h. r u   “Фома Гордєєв” - це повість про міцніючу буржуазію й про те, як вона набирала сили. Недарма її ідеолог Маякин уважає, що стає цікавіше жити. Повість Горького, однак, не тільки показує ріст російської буржуазії. Основний задум повести - як у цій дійсності “повинен битися енергійна, здорова людина, що ится справа під силу, що ится простору своєї енергії”. У повісті створена ціла галерея образів “хазяїв життя”. От Анатолій Савович Щурів, великий торговець лісом, один з відвертав купецького миру, про яке Маякин говорить: “Хитрий старий чорт… Преподобна лисиця… зведе очі в небеса, і лапу тобі за пазуху запустить так кошель-те й витягнеться… Поостерегись!..” Але й сам Яків Маякин у хитрості нікому не поступиться. Це свого роду ідеолог купецтва, “мозкова людина”, як називали його купці. Він навчає хрещеника Фому своєї “філософії”: “Купець у державі - перша сила, тому що з ним - мільйони!” Тому, говорить він, дворяни й чиновники повинні посторонитися й дати купцям простір для застосування своїх сил і вкладення капіталів. Анатолій Щурів - представник старого, дикого, патріархального купецтва. Він проти нововведень, проти машин, що полегшують життя, проти волі. “Від волі людин гине!” - злобливо пророкує він. Яків Маякин теж представник старого купецтва, але він уміє пристосовуватися до будь-яких умов. Його син Тарас і зять Африкан Смолин продовжують справу батьків, додавши йому європейський лиск, діючи більш расчетливо, більш тверезо. Вони рвуться до влади й прагнуть перетворити промисловість на європейський манер. Але вже в старшому поколінні, серед тих, хто засновував стан, були люди, які внутрішньо протестували проти порядків цього миру, хоча й не могли противитися економічним відносинам, що складалися. Такий Гнат Гордєєв - обдарована й розумна людина з народу, жадібний до життя, “охоплений неприборканою пристрастю до роботи”, у минулому водолив, а тепер багатій - власник трьох пароплавів і десятка барж. “Життя його не текла рівно, по прямому руслу, як в інших людей, йому подібних, а раз у раз, мятежно скипаючи, кидалася геть із колії, у сторони від наживи, головної мети існування”. Його син Фома не може йти по шляху накопичення й корисливості, інстинктивно тягнеться до краси, не хоче й не вміє фальшивити. Мир власницьких відносин для нього “в’язниця”: “…Задушливо мені… Адже хіба це життя? Хіба так живуть? Душу в мене болить! І тому болить, що - не мириться!” “Не життя ви зробили - в’язницю… Не порядок ви влаштували - ланцюги на людину викували… - говорить Фома купцям. - Задушливо, тісно, повернутися ніде живій душі… Гине людина!.. Ви не життя будуєте - ви помийну яму зробили! Грязюку й духоту розвели ви справами своїми… Ви зіпсували життя! Ви всі стисли… від вас ядуха… від вас!” Фома - “здорова людина, що хоче волі життя, якому тісно в рамках сучасності”. Він завзято “виламується” з миру хазяїв, і в цьому Горький бачить показник нестійкості сучасного життя, показник того, що настане час її змінити. Фома не розуміє до кінця пристрою життя, не знає шляхів і методів її зміни, далекий від передової інтелігенції й народу, не знаходить із ними загальної мови, хоча в душі тягнеться до них. Він багато думає над життям, але в нього немає тяги до знань і книги (“…нехай голодні вчаться, мені не треба…”), суспільство розумних і утворених людей отпугивает Фому. Прагнення мати друзів він не відчуває. Мир власності, що Фома відкидає, купецький уклад життя наклали на нього свою печатку; він рано пізнав “поблажливу жалість ситого до голодного”. Наприкінці повести Фома повалений і принижений; маякин-ский мир тріумфує перемогу над бунтарем. Перемогу над слабким і людиною, що заплуталася, але не над читачем, перед яким Олексій Максимович Горький розкрив всю непривабливість царства щуровых і маякиных.