Духовна еволюція Євгенія Онєгіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

У творчості Пушкіна вперше знаходить вичерпне рішення проблема розвитку характеру. У його романі “Євгеній Онєгін” дійсно розвивається характер не тільки головного героя, але й ряду інших героїв. Пушкіна був переконаний у тім, що людина не залишається незмінним навіть тоді, коли виявилося застигле навколишнє середовище. У романі відбувається постійний круговорот тих самих ситуацій, вічно повторюються сцена за сценою. Такий стан і є ознакою загальної нерухомості, незмінності, эастылости соціального середовища.

Знаменну главу в поезії й у всій російській культурі відкриває головний герой роману “Євгеній Онєгін”. За ним пішла ціла плеяда героїв літературних творів, визнаних згодом “зайвими людьми”: лермонтовский Печорин, тургеневский Рудин і ще багато хто інші, менш значні персонажі, що втілюють цілий шар, епоху в духовному розвитку російського суспільства. Пушкіна простежив джерела цього явища: у поверхневому вихованні, у безладно й подражательно сприйнятій європейській культурі, у відсутності духовних і суспільних інтересів, у наповненому умовностями й забобонами укладі дворянського життя, у звичці до ледарства й непристосованості до систематичної праці. Це неабиякі, що піднімаються над середнім рівнем особистості, що критично сприймають дійсність, болісно шукаючий сенс життя й своє призначення в ній, розчаровані й душевно спустошені, люди, що не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям, що неминуче переживають особисту драму.

Звичайно, будь-які придбання даються ціною втрат. Не можна придбати волю, навіть таку обмежену, який домігся Онєгін, не розрахувавшись сповна за неї. Героєві довелося многим пожертвувати: юнацькою безпосередністю, молодим запалом, колишньою енергією, повнотою сил, захопленістю, з якої він хапався за нові ролі. “Рано почуття в ньому охолонули”, – відзначив Пушкін.

Але ілюзорна воля виявилася не єдиним придбанням героя. Онєгін став мати зрілість думки, проникливістю, тверезістю в оцінці власного поводження. Він навчився додержуватися моральних велінь. У відомій мері Онєгін розкріпачив себе від гніта світських звичаїв і думок, відокремився від лощеной і аморальної юрби дворян. Він придбав упевненість у власній правоті, принаймні, щодо світла. Із усього цього можна зробити висновок про те, що він піднявся над дворянським суспільством – як столичним, так і провінційним. І піднявся, насамперед, у духовному плані, адже він усвідомив ідейну, культурну й моральну його злиденність.

Таким чином, характер Онєгіна в романі став у розвитку. І головним способом зображення цього процесу розвитку виявилося не оповідання автора, а показ ролей, що виконуються Онєгіним.

Більшість із них – у минулому, у передісторії, до початку сюжетної дії. Але без такої передісторії навряд чи можна було показати саме головне в розвитку характеру – його спрямованість. Коли ця спрямованість розвитку Онєгіна вже позначилася, тоді герой роману одержав ту видиму незалежність від автора, що дивувала Пушкіна. Онєгін так і не пішов до декабристів, а Тетяна взяла й вийшла заміж; більше того, вона стала принципово вірною дружиною в цьому невірному світлі й відмовила людині, якого любила й продовжує любити.

По Пушкіну, у героїв сучасних європейських романів про розчарованого парубка – “аморальна душа”. До Онєгіна ж ця оцінка повністю не застосовна. Про нього ніяк не можна сказати, що він людина з аморальною душею. В історії відносин Онєгіна й Тетяни Пушкін показав “душі пряма шляхетність” героя. Убивство Онєгіним Ленского на дуелі також не можна беззастережно назвати аморальним, тому що по поняттях того часу дуель – узаконений у дворянському суспільстві спосіб захисту честі. Для нього прийняти дуель або відмовитися було не дріб’язком, а головним питанням, адже мова йшла про те, чи залишиться він у дворянському суспільстві, чи буде він як і раніше “своїм” у цьому середовищі або піддасться відлученню. Про Онєгіна не можна сказати, що він – безнадійний егоїст. У глибині душі він не далекий доброзичливості й чуйності до людей.

Головний герой роману – особистість складна й глибоко суперечлива. Це особливо відчутно, коли читач звертається до тих строфам, у яких розповідається про те, що Тетяна, намагаючись краще зрозуміти Онєгіна, вивчає його поноси на полях улюблених книг. Тетяна міркує, що ж являє собою Онєгін. Вона відчула його чудності, уловила складне переплетення в характері героя суперечливих властивостей (Онєгін – “створення пекла або небес?”) Вона намагається вирішити, чого ж у ньому більше: доброго або злого?

Онєгін, що почав переборювати під впливом життєвого досвіду (дуель, подорож) свій егоїстичний підхід до людей, схвильований зустріччю з Тетяною. У своєму запізнілому почутті самотній і страждаючий герой сподівається на відродження до життя. Він дійсно перетворює.

Незважаючи на іронічність авторської оцінки неглибокого рівня освіченості героя, як і подань світла про цей рівень: “Чого ж вам більше? Світло вирішило, що він розумний і дуже милий”, – Пушкін відплачує належне його досить високому інтелектуальному рівню, колу його інтересів. Спосіб життя Онєгіна типовий для молодої столичної аристократії: бали, ресторани, театри, прогулянки по Невському, любовні пригоди – повний набір задоволень, що становить обивательське подання про щасливій, безтурботній житті.

Євгеній був досить самокритичний, вимогливий до себе, щоб не усвідомлювати штучність, наигранность свого поводження.

Як рано міг він лицемірити,

Таїти надію, ревнувати,

Разуверять, змусити вірити,

Здаватися похмурим, знемагати…

Не міг миритися Онєгін і з образом, що отупляє, життя.

Прокинеться за полудень, і знову

До ранку життя його готове,

Одноманітна й строката.

Немає; рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світла шум;

Красуні не довго були

Предмет його звичних дум;

Зради стомити встигли;

Друзі й дружба набридли…

Таке життя й байдужість до всьому не далечіні йому задоволення. Своє щастя й порятунок Онєгін шукає в любові:

Ні, поминутно бачити вас,

Усюди випливати за вами,

Посмішку вуст, движенье око

Ловити закоханими очами,

Слухати вам довго, розуміти

Душею вся ваша досконалість,

Перед вами в борошнах завмирати,

Бліднути й гаснути… от блаженство!

Поблажливість і великодушність, прямота й чесність Онєгіна сусідять у той же час із нерішучістю й навіть жорстокістю. “Науку страсті ніжної, котру оспівав Назон… у чому він щирий був геній” він шляхетно не приймає, а від теперішньої любові, що вимагає величезної напруги щиросердечних сил, з острахом відрікається.

Загибель Ленского на дуелі, спровокованої егоїстичним прагненням Онєгіна досадити своєму другові, скинула завісу із ще однієї слабості Євгенія – живучості світських умовностей, неправильних уявлень про дворянську честь. Умовностей, які він так глибоко нехтував і від яких біг з Петербурга. Онєгін за власним бажанням відмовився від почуття, що могло б прикрасити його життя – від любові, а тепер втратився єдиного, щирого й довірливого друга. Два найближчих і дорогих йому людини через непереможну щиросердечну холодність і нездатність переступити в ім’я високого через незначного, другорядне минулого їм відкинуті.

У його душу вносить сум’яття визнання Тетяни під час останньої зустрічі: “Я вас люблю (до чого лукавити?)”. “У мінуту, злу для нього” автор залишає Онєгіна. І ця кінцівка не – випадкова. Автор виражає впевненість у тім, що від конкретних соціально-історичних умов буде залежати не тільки подальша еволюція Онєгіних, але й характер цієї еволюції

Збережи - » Духовна еволюція Євгенія Онєгіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.

Духовна еволюція Євгенія Онєгіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.