Дорослі іноді бувають дуже дивними, вам так не здається? Вони сміються над смертю й купують кілограми пігулок в аптеці. Вони говорять, що життя прекрасне й плачуть ночами від безсилля щось змінити. Їм наплювати на суспільну думку, і вони постійно запитують: «Як я виглядаю?». Вони люблять самоту й міцно стискають у руці мобильник. Вони вважають, що наш будинок - наша міцність, і ночами бояться, що його висадять разом з ними. Вони впевнені, що абсолютно спокійно й тягнуться рукою до чергової сигарети. Вони шокують людей і бояться зайвий раз сказати нам «люблю». Вони не довіряють людям і, як мінімум, раз у тиждень плачуть кому-небудь у плече. Вони живуть сьогоднішнім днем і сміло будують плани на завтрашній.

Вони із принципу не дивляться новини по телевізорі й читають їх в Інтернеті. Вони дуже самокритичні й люблять тільки себе. Вони прощають собі всі помилки й криво дивляться на ті, хто їх робить. Вони не вірять в ідеальних людей і щодня в юрбі шукають свій ідеал. Їх млоїть від юрби в метро ранком, і вони щодня терпляче стоять на платформі чекаючи поїзда. Вони завжди говорять те, що думають, і майже розучилися щиро посміхатися. Вони люблять розумні фрази й не розуміють самих себе. У них купа нерозкритих таланів, і вони нічого не роблять для того, щоб вони розкрилися. Вони ненавидять свої дні народження й завжди їх відзначають. Вони завжди домагаються того, що хочуть, і бояться бути нікому не потрібними. Після всіх цих думок починаєш сумніватися, а чи хочеться нам швидше ставати дорослими? Але в нас немає такого вибору - ми однаково ними станемо.

Можна розпрямити крила й відлетіти від усього цього назустріч вітру. Але в нас немає крил. Тому що їх немає у вас.