Демографія - наука, що вивчає властивими їй методами чисельність, територіальне розміщення й склад населення, їхньої зміни, причини й наслідки цих змін, взаємозв’язок соціально-економічних факторів і змін у населенні; вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому змісті цього слова, і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін “демографія” утворений із двох слів: “демос” - народ і “графия” - писання. Можна сформулювати коротко: демографія - наука онародонаселении.

Під народонаселенням розуміється сукупність людей, що проживають у межах певної території: країни або її частин, групи країн, усього миру. Відтворення населення в широкому змісті - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження й смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, одержання утворення й т.д.), без чого не може бути відтворена структура (склад) населення

Населення є сукупність, що безупинно обновляється внаслідок природної зміни поколінь. Тому неодмінною координатою демографічних явищ, що складаються з подій у житті людей, служить вік. Поза обліком віку й підлоги не можна аналізувати не зміни родиний стану людей, ні утворення й структуру сімей, ні процеси народження й смерті, ні переходи людей з одних станів в інші. Звідси особливе значення в демографії вивчення возрастно-половою структури населення і її впливу на всі досліджувані явища

Демографія розглядає структуру населення й в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами й структурою виробництва залежать від динаміки населення, що обумовлена відновленням через зміну поколінь і зміною характеристик людей, а оскільки мається на увазі населення деякої території, те й міграційними процесами. Населення завжди піддане зміні, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б у силу того, що людина переходить із однієї вікової групи вдругую.

У вивченні динаміки населення центральне місце займає відтворення населення в цілому й складових його частинах. Природний рух населення відбувається через народження й смерті. Відповідно демографія вивчає процеси народжуваності й смертності, темпи природного руху населення й інші явища, пов’язані з перерахованими процесами причинною й слідчою залежністю. Завдання дослідження полягає у визначенні закономірностей названих явищ (розміри народжуваності, причини збільшення або скорочення її, повозрастная смертність, причини зміни смертності, приріст населення залежно від режиму народжуваності й смертності, тобто природний приріст населення, територіальні переміщення й так далі.) При дослідженні відтворення структур населення в поле зору демографії обов’язково попадають і переходи із груп у групи, співвідношення чисельності осіб тої або іншої групи, демографічні процеси в цих групах, а також вплив на них розходження між групами

Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україні, ми будемо використовувати такі важливі показники, як: загальна кількість населення України, кількість народжених і померлих, диференціюючи ці дані по географічному місці розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники сальдо міграції й природного приросту. Поряд із цим, ми піддамо розгляду так звані брутто-коефіцієнти. Використання цих коефіцієнтів більш раціонально, тому що маніпулювання тільки абсолютними показниками недоцільно, тому що змінюється чисельність розглянутої популяції, а, крім того сукупності людей часто не порівнянні по величині (наприклад, Харківська область і Республіка Крим). Кількісні значення цих коефіцієнтів перебувати по таких формулах:

а) Коефіцієнт народжуваності: WU = U/L * 1000

б) Коефіцієнт смертності: WZ = Z/L * 1000

в) Коефіцієнт природного приросту: PN=( U-Z)*1000/L = WU - WZ

У наведених вираженнях L - чисельність населення в середині року, що звичайно розраховується як середнє арифметичне значення численностей населення на початку й наприкінці року; U - число народжених, Z - число померлих протягом року. Ці коефіцієнти підкреслюють, що дані демографічні явища ставляться до всього населення, незважаючи на те, що частина його могла зовсім не брати участь у цих явищах або брати участь у дуже малому ступені. Отже, брутто-коефіцієнти стирають розходження половою й віковою структурою населення. Якщо ці показники ставляться до населення всієї країни або району, вони називаються глобальними брутто-коефіцієнтами

На початок 1985 р. чисельність населення Української РСР становила близько 19% загальної чисельності населення СРСР. Загальна чисельність населення Української РСР рівнялася 50.8 мільйона чоловік. Вона збільшилася в порівнянні з 1959 р. на 8.9 мільйона чоловік, або на 21.2% . Середньорічний темп приросту за цей період склав 0.7%, причому він систематично знижувався. Згідно даним довідника “СРСР у цифрах в 1984 році”, середньорічний темп приросту чисельності населення республіки в 1959-1970 гг. був дорівнює 1.1%, в 1970-1979 гг. - 0.6%, в 1979-1985 гг. - 0.3% . Разом з тим у середньому за один рік в 1959-1970 гг. природний приріст становив 406 тисяч чоловік, в 1970-1979 гг. 250 тисяч, в 1979-1985 гг. - 190 тисяч чоловік

Високі темпи розвитку народного господарства країни, розгортання НТР обумовлюють ріст міст і міського населення. Якщо загальна чисельність населення УРСР за період, що пройшов від перепису населення 1959 р. до 1985 р. збільшилося з 41.9 мільйонів до 50.8 мільйонів або на 21.2%, то число міських жителів - на 73.8% (з 19.2 мільйонів до 33.2 мільйонів чоловік), частка городян у всьому населенні республіки збільшилася з 45.8% до 65.3% . Ріст міського населення супроводжувався зменшенням абсолютної й відносної чисельності сільського населення. Протягом 1959-1985 гг. чисельність сільського населення в УРСР зменшилася з 22.7 мільйонів до 17.6 мільйонів чоловік, частка сільських жителів з 54.2% до 34.7%; в 1959-1970 гг. чисельність сільських жителів зменшилася на 5.7%, 1970-1979 гг. - 10.2%, 1979-1985 гг. - на 8.3%; середньорічний темп убули сільського населення склав відповідно: 0.5%, 1.3%, і 1.4% .

Розглянемо основні зміни в розміщенні населення в 1959-1985 гг. по демографічних зонах УРСР. Частка Південно-Східної й Південно-Західної зон зросла відповідно з 26.0% в 1959 році до 27.4% в 1984 р. і з 12.1% до 14.6% . У той же час у двох інші знизилася: у Центральної - з 35.6% до 33.2%, у Західній з 26.3% до 24.8% . Зрушення в розміщенні населення республіки відбивають основні тенденції в розвитку продуктивних сил, їхньої територіальної локалізації. Високі темпи загального приросту населення в зонах пов’язані з більше швидким економічним розвитком їхніх областей, у той час як низькі темпи пояснюються значною часткою в областях цих зон сільськогосподарського виробництва й міграційним відтоком населення в інші області республіки

При зіставленні темпів приросту чисельності населення УРСР простежується їхнє повсюдне зниження. У досліджуваний період максимальну величину приросту населення мала Дніпропетровська область (в 1959-1970 гг. - 23.6%; в 1970-1979 гг.- 8.8%; в 1979-1984 гг. - 3.6%), а також: Запорізька (відповідно 21.2%, 9.6% і 3.9%); Кримська (відповідно 50.9%, 20.4% і 5.8 %); Херсонська (відповідно 25.9%, 12.9% і 3.6%). Мінімальна величина даного показника відзначалася у Вінницькій, Сумській, Чернігівській і Хмельницькій областях

Pages: 1 2