Диккенс володів самим рідким у письменників даром - даром жалю. Він був наділений не тільки чутливістю до зла (звідки його разюче достовірні зображення лих людських) , але й такою ж чутливістю до добра, умінням розпізнати добро в непримітних, «нецікавих» для белетриста персонажах. Саме завдяки цьому в англійську літературу ввійшли диккенсовские «диваки» поряд з диккенсовскими «лиходіями», саме завдяки цьому зображення людських трагедій у Диккенса піднялося над просвітительською риторикою, стало воістину життєвим. Зло в Диккенса не носить остаточного характеру, у найтрагічніших колізіях воно виявляється осоромленим, і робиться це руками не сверхгероев, а «диваків», що знають велику ціну «малих справ».

Уже в 50-е роки Диккенс стає в Росії одним із самих улюблених письменників. Н. Г. Чернишевський у статті «Про те, які книги повинне давати читати дітям» гаряче рекомендував романи Диккенса. Правда, скорочені переклади його книг викликали протест у прогресивних російських педагогів. Переклади Л. Шелгуновой, А. Архангельської страждали тим, що, крім сюжетної схеми, у них нічого не залишалося від великого англійського романіста. Російські перекладачі М. Энгельгардт, А. Кривцов, Е. Бекетова, Е. Ланн, М. Клягина-Кондратьева й інші прагнуть донести до читача всю глибину думок Диккенса, чарівність його світлого гумору і його ліриків.

Pages: 1 2