Однак, на відміну від Мефистофеля, якщо Воланд і випробовує людей, якщо й розставляє для них пастки, то завжди дає спокушеним вибрати Між добром і злом, шанс використовувати свою добру волю. Тому він і не залишає, подібно Мефистофелю, враження істоти, що прагне творити зло, а добро здійснюючого лише мимоволі. І якщо придивитися до його поглядів, якщо згадати порване вбрання, у який він облачається в домашній обстановці, то ми побачимо, що скоріше Воланд, а не Майстер ближче всього до втілення власних поглядів Булгакова. Повністю змінюючи тему Фауста, Булгаков змушує не Майстра, а саму Маргариту зв’язатися з дияволом і вступити в мир чорної магії. Майстер, по суті, з фаустовскими мотивами зовсім не зв’язаний

Єдиним персонажем, що наважується на угоду з дияволом, виявляється життєлюбна, неспокійна й відважна Маргарита, готова ризикувати чим завгодно, аби тільки відшукати свого коханого. Фауст, зрозуміло, продавав душу дияволові не, заради любові - їм рухала пристрасть до можливо більше повного пізнання життя. Цікаво, що в романі, що на перший погляд так сильно залежить від «Фауста», немає жодного героя, який би досить підходив, відповідав заголовному героєві Ґете. Безсумнівно лише подібність мировоззрений, що лежать в основі цих двох добутків

И в тім, і в іншому випадках ми зіштовхуємося з теорією співіснування протилежностей і з ідеєю, що людина має право помилятися, але при цьому зобов’язаний прагнути до чого, що виводить його за межі тваринного існування, за межі щоденності, покірно-застійного життя. Є, звичайно ж, і ще одна важлива подібність - і Фауст, і Майстер одержують порятунок від люблячих жінок. І що цікаво, Маргарита, ця відьма, що віддалася на волю диявола, виявляється більше позитивним персонажем, чим Майстер. Вона вірна, цілеспрямована, вона в остаточному підсумку витягає Майстра з небуття божевільного будинку

Вся справа в тому, що Майстер - це такий же художник, що протистоїть суспільству, як Мольер і Пушкін. Але, на відміну від них, він, смалодушничав, не зумівши повністю здійснити вимоги свого дарунка, здається, як тільки йому доводиться страждати за мистецтво, упокорюється з ярмом дійсності. І не випадково саме Місяць виявляється останнім пунктом його призначення. Причина цього, як і в «Божественній комедії», лежить у тім, що Майстер не виконав свого боргу, не зміг продовжувати письменницької праці

Майстер зломлений, він припинив боротьбу, він жадає тільки спокою. Не такий Пушкін, що продовжував свої праці в самих сумних обставинах. Не такий і Мольер, що нерідко помилявся, помилявся, підлещувався перед владою, але до самої смерті не залишав свого покликання. Булгаков у своїх добутках завжди уважно придивляється до конфлікту, що випливає з напружених відносин між художником і суспільством. У ролі художника при цьому міг виступати письменник, а міг і вчений

Самим тяжким гріхом для Булгакова був аж ніяк не компроміс - на них доводилося йти й Пушкіну, і Мольеру, і самому Булгакову. У широкому змісті він не прощав одного - зрадництва. У більше вузькому - зрадництва свого призначення. А призначенням Булгакова був не просто талант, але «дарунок» у набоковском змісті - Божественний дарунок Божественного слова

Pages: 1 2