А скільки тепла, чуйності, задушевності відчувається в описі скромного житла Матрени і його мешканців: Іноді їла кішка й тарганів, але від цього їй ставало недобре. Єдине, що таргани поважали, це чортові перегородки, що відокремлювала устя від… чистої хати… у кухоньці по ночах кишіли… підлогу весь, і лава, і навіть стіна були ледве не суцільно бурими й ворушилися…

Помітимо, що в Гоголя опис готелю міста N. де також зустрічаються таргани, не викликає почуття бридливості. Однак автор не може обійтися без чого-небудь такого. Не без схованого задоволення пише про свою скромність і тактовність, коли описує готування господарки: всі ці тараканьи ніжки в одноманітній їжі, за його словами, не зовсім смачної. Я покірно з’їдав все наварене мені, терпляче відкладаючи убік, якщо попадалося щось нерядне… У мене не вистачало духу дорікнути Матрену.

На мій погляд, автор любить описувати чиїсь образи й невдачі (мається на увазі дане оповідання): …багато було в Матрени образ… Знову образи. Якщо писати не про своїх, то вже про чужі. І жалість. Оповідач давить на жалість. Він намагається зачепити за живе (тому що особисто мене він більше нічим не зміг торкнути). Але жалість жалості ворожнеча…

Немає Матрени. Убито рідну людину. І в день останній я докорив її за тілогрійку. Автор хоче показати нам, який він чутливий і жалісливий. Однак усередині він людина твердий і сухий. У мене ледь вистачило сил прочитати опис мертвої Матрени, її знівеченого тіла. Написано без емоцій, лише констатація факту. Зрозуміти це важко. Але що ще може народитися в голові в людини під скрегіт мишей, шурхіт тарганів так під враженням побаченої покійниці. Це утішає

Але саме веселе це кінець. У людини, що не знає життя, з’явиться думка: Не довіряй. Сумна картина, що ми спостерігаємо після смерті героїні, доводить нам це. Так, я згодна: родичі тільки й думали про те, що можна віднести з будинку. Дійшло до того, що віднесли й сам будинок. Оповідач не вірить у щирість зліз Кіри. А сусідка дотримується думки, що Матрена була дурна, та й чоловік її не любив. Одним словом, навкруги порожнеча й несправедливість. Автор, напевно, уважає, що все плохо й зрештою осягне нас нещастя. І люди нас оточують бездушні, і в інші не бачать прекрасне, і в добро не вірять, і взагалі, крім нього, ніхто не розглянув у Матрене доброту, скромність і безкорисливість. Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто. Ні вся земля наша

Письменник просто нав’язує нам свої песимістичні погляди на мир і намагається щось довести. Він скептик і ніколи не буде здатний створити прекрасне просто в силу своїх зіпсованих життям переконань. Втім, це всього лише моя думка

Pages: 1 2