Незатишна рідка лунность

И туга нескінченних рівнин,-

От що бачив я у жваву юність,

Що, люблячи, проклинав не один

По дорогах усохшие верби

И тележная пісня коліс…

Нізащо не хотів я тепер би,

Щоб мені слухати її довелося

Байдужий я став до халуп,

И очажний вогонь мені не милий,

Навіть яблунь весняну хуртовину

Я за бідність полів розлюбив

Мені тепер по душі інше

И в сухотному світлі місяця

Через кам’яне й сталеве

Бачу міць я рідної сторони

Польова Росія! Досить

Волочитися сохою по полях!

Убогість твою бачити боляче

И березам і тополям

Я не знаю, що буде із мною…

Може, у нове життя не годжуся,

Але й все-таки хочу я стальною

Бачити бідну, жебрачку Русь

И, слухаючи моторному гавкоту

У сонмі хуртовин, у сонмі бур і гроз,

Нізащо я тепер не бажаю

Слухати пісню тележних коліс

Збережи - » Зміст вірша Єсеніна - Незатишна рідка лунность . З'явився готовий твір.