«Життя комах» - перший роман Віктора Пелевина, опублікований в 1993 році й відразу зробив його знаменитим письменником у самих широких читацьких колах. Роман незвичайний за формою й предметом зображення. З перших сторінок перед нами виникають не те люди, що перетворюються в комах, не те комахи, «притворяющиеся» людьми, не те взагалі на-секомолюди, що наслідують життя тих і інших. При цьому створюється чітка система образів: «Метелики летять до світла, комарі - на захід крові, мухи - до своїх смітників…» Начебто б все ясно, але лише одна деталь приводить читача в здивування: дане висловлення належить не вченому-ентомологові, взагалі не людині, а… метеликові Дмитрику. Що ж хотів показати письменник в «Житті комах»?

Може бути, авторський задум полягає в створенні байки «на сучасний лад»? Тоді роман Пелевина можна розглядати як алегорію людського суспільства, у якому кожне соціальне середовище відбивається в певному виді комахи: комарі - бізнесмени, мурахи - військові, конопельні жуки - наркомани й т.п. Ключем до розуміння змісту роману служить епіграф - фрагмент вірша И. Бродського: «…Замість слабких миру цього й сильних лише приголосне гуденье комах». Дійсно, письменник © Алл Соч. РУ 2005 не зображує «слабких» і «сильних» миру цього. Він взагалі ніяк не класифікує його мешканців, не ділить їх на гарні й поганих, як це прийнято в класичній байці

Крім того, у байці завжди присутня мораль, а роман Пелевина закінчується легковажною пісенькою бабки. В «Житті комах» уживає спроба «розсунути границі реальності», показати щось існуюче за межами нашого звичного подання про навколишню дійсність. Ми спостерігаємо постійну зміну форми опису подій, своєрідну гру простором і пропорціями зображуваного. Наприклад, опис життя метеликів Мити й Дмитрика дається те з позиції їх самих (комах), те як погляд зверху (людей), те як спостереження в масштабі вселеної (з космосу), те як внутрішні відчуття (коли стає ясно, що Митя й Дмитрик - той самий персонаж). Ця майстерна гра відбита також у діалозі комарів Сэма й Арнольда

Так, Сэм заявляє, що найбільше любить Японію - «ці довгі, жовті простори, майже позбавлені рослинності», маючи при цьому у виді не що інше, як тіло жителя Країни висхідного сонця. Ще один приклад - подорож конопельних жуків Микити й Максима по бетонній трубі, що насправді виявляється чиєюсь розкуреною сигаретою. Таким чином, як відзначає сам автор, час в «Житті комах» «не те зникло, не те розтяглося».

У зв’язку із цим, можливо, варто віднести «Життя комах» до філософської фантастики? Однак, по-перше, сам зовнішній зміст пе-левинского добутку дуже реалистично. У ньому дуже багато побутових описів і натуралістичних деталей. Наприклад, роман оповідає про тяготи повсякденного життя мухи Наташи й рядових проблем конопельних жуків. У ньому зустрічаються докладні оповідання про відчуття від укусу комара, про виготовлення гнойової кулі, про тонкості паління марихуани й т.д. По-друге, якщо фантастичний добуток читач завжди однозначно оцінює як вимисел і сприймає трохи отстраненно, те художній мир цього роману з’являється перед нами надзвичайно зримо, матеріально.

Дія в ньому нагадує «обривок фільму». Тому можна сказати, що «Життя комах» - добуток скоріше не фантастичне, а вигадливим образом отражающее дійсність: «Цей мир - галюцинація наркомана Петрова». Тому деякі критики називають цей роман, як і вся творчість В. Пелевина, сюрреалістичним і відносять його до традиції постмодернізму, у рамках якого руйнуються всі звичні жанри й ідеї класичної літератури

У даному відношенні Віктора Пелевина можна поставити в один ряд з такими сучасними письменниками-концептуалістами, як Володимир Сорокін, Дмитро Пригов, Юрій Буйда й ін. Філософська основа пелевинского добутку також залишається не цілком ясної й припускає безліч варіантів розуміння. Так, в одному з епізодів роману створюється своєрідна й дуже незвичайна модель пристрою миру: «…кілька людей у білих халатах… вирізали з картону кола…

і насаживали їх на блискаючий металевий штир». Хто ці люди? Навіщо вони це робили? Однозначних відповідей не існує

Однак можна припустити, що кожний такий «коло» являє собою певний рівень реальності. В «Житті комах» створюється нескінченна безліч паралельних мирів, які парадоксальним образом перетинаються й розвиваються друг у другу. Звідси - багаторівнева композиція роману. Молоді люди Сэм і Арнольд, стрибнувши з балкона приморського пансіонату, приземляються вже в образі комарів. Гуляющие хлопчик з батьком, перейшовши міст, перетворюються в гнойових жуків

Муха, сідаючи напроти фанерного агітаційного щита, стає дівчиною Мариною й т.п. Таким чином, у добутку Пелевина виникає ідея складності й неоднозначності цього миру, зв’язку всього з усім, загального проникнення предметів і явищ. Цікаво, що й всі герої роману мають своє оригінальне подання про «життя комах». Наприклад, дорослому скарабеєві «самою реальною річчю на світі» бачиться гнойова куля («Йа» - тобто «Я», особистий початок), і «ціль життя - штовхати його вперед». Одночасно Йа кожного і є ця куля, і «коли дивишся по сторонах, просто бачиш Йа зсередини».

У подібному світогляді також відбивається ідея нескінченної повторюваності миру. «…Ми тільки думаємо, що йдемо на пляж, а ніякого пляжу насправді ні», - ілюструє цю думку маленький гнойовий жучок. Перевернутість і взаємне проникнення рівнів реальності відбиті також у свідомості комара Сэма. Дійсність для нього безпосередньо пов’язана з «геополітичною реальністю».

Сэм називає її «третім миром», читаючи навпаки слово «Рим». Життя метелика Мити-Дмитрика - «секунда, що він витрачає, щоб попрощатися з темрявою», у якій кожний лише «гра світла й тіні». Складність для героя полягає в тім, що він не може провести границю між світлом і тьмою, тому що вони невіддільні друг від друга, злиті воєдино. Через образ Мити-Дмитрика в роман входить також проблема подвійності мира

Метелик Митя намагається осягти внутрішню суть життя, і в цьому йому допомагає його відбитий двійник Дмитрик, що персоніфікує «дивне й невимовне знання». У зв’язку із цим у романі виникає епізод з колодязем, у якому копошиться «юрба малюсіньких гіпсових комах», у якого «не було дна, ніякого початку ніколи не було». Це ще один цікавий варіант образа « нанизаних один на одного кілець ». Зображуючи цей дивний і загадковий мир, письменник одночасно показує надзвичайну крихкість, незахищеність «життя комах».

И одна із проблем добутку Пелевина полягає в тім, що життя втрачає свою цінність. Не випадково окрема глава роману названа « Убивство комахи ». Автор не просто зображує, але детально описує різні способи вмирання комахи: його розплющують об асфальт, пожирають власні родичі, спалюють у цигарці, ловлять на смертельну липучку

Але теперішня смерть наступає в той момент, коли «щось… остаточн і однозначне» робить усе в цьому світі порожн і безглуздим, коли виникає розуміння того, що «думати стало комусь, нема чого, нема чим, та й особливо нема чого». Отже, що оточує дійсність у романі В. Пелевина розсовується до масштабів Всесвіту й представляється як складна й таємна, не пізнавана до кінця система. Навряд чи письменник ставить завдання знайти сенс життя. Більшість героїв «Життя комах» нічого не шукаються

Вони просто живуть сьогоднішнім днем, а якщо й роблять спроби проникнути за межі свідомості (як, наприклад, метелик Митя-Дмитрик), те зазнають поразки. Авторська ж позиція в романі - пильне спостереження й детальний опис цього «жорстокого, але в той же час прекрасного» миру у всьому різноманітті його проявів, а не пошук відповідей на філософські питання. Тому читачеві так складно виявити й точно визначити схований зміст пелевинского добутку, дати об’єктивну оцінку зображуваним подіям

Однак саме ця особливість, напевно, і робить «Життя комах» книгою незвичайно інтригує й захоплює й пояснює незмінний читацький інтерес до роману протягом от уже майже десяти літ