«Демон повалений» був скорботною віхою в біографії Врубеля. Картина ще висіла на виставці, коли її автора довелося помістити в одну з московських психіатричних лікарень. У плині напівроку його стан був настільки важким, що до нього нікого не допускали, навіть сестру й дружину. Потім він почав поправлятися, писати цілком здорові листи близьким, намагався малювати, але це давалося йому із працею - після эйфорического підйому, яким супроводжувалася робота над «Демоном», наступила довга депресія, стан художника увесь час було пригнобленим, подавленим, себе він уважав тепер ні на що не придатним. Так він був настроєний і тоді, коли вийшов з лікарні (у лютому 1903 року) і поїхав на відпочинок у Крим. Ніщо його не цікавило, Крим не подобався, працювати він майже не міг. Його тягло на Україну

У травні 1903 Врубели доїхали до Києва й зупинилися в готелі. Зненацька занедужала дитина - маленький Саввочка, що тільки починала говорити. Через два дні його не стало. Незабаром у художника знову почалися приступи хвороби

Його відвезли спочатку в Ригу, потім перевели в клініку Сербського в Москву. Він був смутний, слабшав, безпомічний і фізично зовсім виснажений, тому що нічого не їв, бажаючи вморити себе голодом. На початок наступного року він майже вмирав. Але криза пройшла, його помістили в приватну лікарню доктора Ф.А.Усольцева на околицях Москви. Там відбулося його останнє повернення до життя. Він став їсти й спати, прояснилися думки, став багато, з колишньою захопленістю малювати - і через кілька місяців вийшов з лікарні здоровою людиною

Самими чудовими серед малюнків, зроблених у лікарні, є кілька портретів - доктора Усольцева й членів його сім’ї. Олівцевий портрет Усольцева по красі й твердості техніки й по виразності психологічної коштує на рівні кращих портретних робіт Врубеля

Навесні 1905 року Врубель знову відчув знайомі симптоми наближення недуги. Тепер він сприймав їх надзвичайно свідомо. Збираючись знову повернутися в клініку, він, як згадувала його сестра, «прощається з тим, що йому особливо близько й дорого». Він запросив до себе перед від’їздом друзів юності, а також свого улюбленого старого вчителя Чистякова; відвідав виставку «Нового суспільства художників», якому симпатизував; відправився в супроводі дружини й викликаного з Москви Усольцева в Панаевский театр, де дев’ять років тому вперше побачив Забелу. Коло життя замикався. На наступний ранок Усольцев відвіз Врубеля в Москву, у свій «санаторій».

Там художник продовжував працювати - і в 1905 році, і в наступному. Працював над «Баченням Иезекииля», зробив акварель «Шлях в Эммаус», кілька портретів. Останнім був портрет Валерія Брюсова

Портрет Брюсова робився за замовленням Рябушкинского, видавця журналу «Золоте руно», що задумав помістити в журналі серію графічних портретів поетів і художників, виконаних видатними майстрами. Незважаючи на те що Врубель уже біля року жив у лікарні Усольцева, заповзятливого Рябушкинского це не зупинило - він приїхав туди разом із Брюсовим, постачив художника мольбертом, ящиком кольорових олівців і вмовив прийняти замовлення. Втім, Врубеля й не довелося вмовляти, тому що Брюсов йому дуже сподобався. Врубелеві сподобалися й вірші Брюсова - раніше він їх, очевидно, не знав, а тепер, прочитавши, знайшов, що «у його поезії маса думок і картин».

Портрет Брюсова спочатку був написаний на тлі темного куща бузку, з якого особа виступала рельєфно й жваво. Брюсов був у захваті від портрета, але художник не вважав його закінченим і продовжував сеанси. Брюсову потрібно було виїхати на два тижні в Петербург; після повернення він ойкнув — все тло з бузком виявився стертий. «Михайло Олександрович так побажав»,- пояснив молодий художник, що посится Врубеля в лікарні й тло, що допомагало йому змивати. Брюсову Врубель сказав, що бузок не підходить до його характеру й що він зробить нове тло із зображенням весілля Амуру й Психеи, по фотографії з італійської фрески. Він прийнявся за нове тло, але встиг нанести на полотно тільки попередній начерк, де ледь розрізняються натяки на зображення. На тім робота обірвалася, тому що зір став відмовляти художникові - він погано бачив, що робить його рука, плутав кольори, брав не ті олівці, які хотів

Потім художник, видимо, ще намагався продовжувати роботу над «Баченням Иезекииля», але сліпота швидко прогресувала, незабаром він перестав бачити зовсім.

Його знову перевезли в Петербург, ближче до дружини, що працювала в Маріїнськім театрі, і тут - те в одній, то в іншій лікарні - провів він останні чотири роки життя, повільно вгасаючи й в 1910 році, п’ятдесяти чотирьох років від роду, Врубель помер від запалення легенів

Pages: 1 2 3