Переселення було раптовим і чи ледве не випадковим. Восени 1889 року Врубель поїхав у Казань відвідати захворілого батька й по дорозі назад зупинився в Москві - усього на кілька днів, як він припускав. Але Москва його затягла, закрутила й назавжди відірвала від Києва. Найближчим приводом було знайомство, за посередництвом В. Сєрова, з московським «Лоренцо Медичи» - Савою Івановичем Мамонтовим

Спочатку Мамонтів зовсім зачарував Врубеля своєю широкою натурою в з’єднанні з обдарованістю, а Мамонтів, видимо, відразу оцінив по достоїнству талант Врубеля: уже через два місяці після першого знайомства Врубель оселився в його гостинному будинку й став своєю людиною в нього всемье.

В 1891 році Врубелеві запропонували зробити ілюстрації до зібрання творів Лермонтова, видаваному фірмою Кушнерева[1]. Таким чином, він міг повернутися до давно задуманого образа Демона

Протягом багатьох лет Врубеля тягло до образа Демона: він був для нього не однозначною алегорією, а цілим миром складних переживань

Незбережений київський «Демон», судячи з відкликань тих, хто його бачив, був більше жорстокий і збентеженим, чим «Демон сидячий» з його похмурої, але лагідною замисленістю. Закінчивши картину «Демон сидячий», він прийнявся за ілюстрації до Лермонтова. Насамперед до «Демона».

Протягом напівстоліття не перебувало художника, який би хоч скільки-небудь гідно втілив могутній і загадковий образ, що володів уявою Лермонтова. Тільки Врубель знайшов йому рівновелике вираження в ілюстраціях, що з’явилися в 1891 році. З тих пор «Демона» уже ніхто не намагався ілюструвати: занадто він сросся в нашому поданні з Демоном Врубеля — іншого ми, мабуть, не прийняли би.

Взагалі Лермонтовский цикл, особливо ілюстрації до «Демона», можна вважати вершиною майстерності Врубел-графіка. Аркуші ці створюють враження багатої барвистості, майже як «Східна казка», хоча фактично вони монохромни - виконані чорною аквареллю з додаванням білився

Виражати кольори без кольорів, одними градаціями темну й світлого - цю проблему Врубель ставив перед собою свідомо, як показує його набагато пізня робота над «Перламутровою раковиною». Здається, вся краса раковини укладена саме в переливах кольорів і намагатися відтворити ці переливи без допомоги фарб - безнадійна справа. Але Врубель не вважав його безнадійним. Він говорив: «Ця дивна гра переливів полягає не у фарбах, а в складності структури раковини й у співвідношенні світлотіні; іншим разом я передам кольори тільки білим і чорним ». Як можна бачити по графічних ескізах «Раковини», він дійсно наближався до рішення цього завдання

Крім «Демона», Врубель виконав кілька ілюстрацій до «Героя нашого часу», до поеми «Измаилбей» і окремим віршам

Незважаючи на труднощі й драматичні перипетії, пов’язані з Нижегородською виставкою, 1896 рік був щасливим для Врубеля - на початку цього року він познайомився, а в липні обвінчався зі співачкою Надією Іванівною Забілої

Він побачив неї - точніше, почув - у Петербурзі, на сцені Панаевского театру, де давала спектаклі організована Мамонтовим Московська приватна опера

Не можна говорити про Забеле просто як про «дружину Врубеля» - так само як дивно читати, що Врубеля в театральних колах називали просто «чоловіком артистки Забілі». І чоловік і дружина були - кожний у своїй області -більшими художниками, і їхній шлюб означав співдружність людей мистецтва, один одного що розуміли й надихали. Врубель був дуже музичний і приймав найближчу участь у розучуванні ролей Забілі, до його рад вона завжди прислухалася. Всі його костюми й грим він придумував сам -ставши його дружиною, Забіла жодного разу не користувалася послугами іншого театрального художника. Вона, щоправда, не могла приймати настільки ж прямої участі в роботі Врубеля над картинами, але її спів, сама її артистична індивідуальність значили для нього надзвичайно багато, так що в остаточному підсумку вона допомагала йому навіть більше, ніж він їй. У ній як в артистці він знайшов той російський поетичний образ, що давно йому думав, мріявся й вислизав від нього. Забіла стала воістину його музою: її портрет-фантазія, написаний у рік одруження, так і названа - «Муза».

Забіла була не тільки музою Врубеля, але й музою великого композитора Римского-Корсакова. Вся чарівність її таланта розкривалося у виконанні партій у його опери-царівни Волхови в «Садко», Снігурки, панночки в «Травневій ночі», Царівни-Лебеді в «Казці про царя Салтане» і Марфи в «Царській нареченій». Дві останні партії композитор писав спеціально для Забілі, розраховуючи на її голосові й артистичні дані

Разом зі своєю дружиною Врубель увійшов у мир музики Римского-Корсакова. Справді: якщо в київських речах колірне рішення вподібнювалося розсипу блискаючих самоцвітів, якщо в добутках початку 90-х років кольори як би трохи тяжчає, ущільнюється, то тепер з’являються чарівні, трепетні, не яскраві, а немов би затаєні переливи світлих тонів райдужного спектра

У цьому опаловому й перламутровому ключі написані прекрасні більші акварелі «Тридцять три богатирі», «Морська Царівна».

Портретний жанр як літопис вдач, типів і характерів був Врубелеві далекий. Він уникав писати портрети за замовленням, тим більше осіб, які його не цікавили

У Врубеля багато швидких портретних замальовок, начерків олівцем, аквареллю; цікаво, що деякі «без особи», тобто особа не домальована. Здебільшого це означало, що художника в цьому випадку цікавило не особу, а щось інше

Зате в тих випадках, коли Врубеля зацікавлювало саме особу, його тягло піддати цієї людини перевдяганню, перетворення^-представити його не у звичайній обстановці й одязі, а перетворити в яку-небудь легендарну або уявлювану особистість. Так він перетворив дочку київського власника позичкової каси в східну принцесу серед килимів, а київського сахарозаводчика й мецената И.Н.Терещенко - в Івана Грозного

Деякі особи ставали постійними супутниками його задумів, героями його картин. Вигляд Э.Л.Праховой - богоматері проходить через всі релігійні композиції київського періоду, де наближаючись, де віддаляючись від прямої портретності

Головним організатором «Миру мистецтва» був енергійний, ініціативний С.Дягілєв, душею й теоретиком - Олександр Бенуа, майже такий же темпераментний, як В.Стасов; ядро «Миру мистецтва» становили художники К.Сомів, М.Добужинский, Е.Лансере, Л.Бакст, а пізніше й В.Сєров. У сутності - невелика група. Але на виставках «Миру мистецтва» брали участь і Левитан, і Коровин, і Нестеров, і Рябушкін, і багато хто інші, у тому числі члени товариства пересувних виставок. І вперше став виставлятися Врубель

Доти його роботи здобувалися приватними особами, а у виставочних залах не з’являлися. «Виставка російських і фінляндських художників», організована в 1898 році в Петербурзі С.Дягілєвим, були фактично першої, де деякі речі Врубеля стали на загальний огляд. Журнал «Мир мистецтва» став поміщати репродукції його добутків. Потім вони стали потроху з’являтися й на московські виставках

Хоча «Мир мистецтва» і відкрив Врубеля для публіки, між художніми принципами мирискусников і Врубеля було не багато загального. Теоретично їх зближав культ вільної творчості в ім’я краси, але краса багатолика, і єдиного ключа до неї немає. Витончений ретроспективизм і злегка іронічні стилізації Сомова, Бакста, того ж Бенуа були досить далекі від Врубеля з його титанизмом, розмахом, з його «культом глибокої натури» і експресією, що б’є через край. Своїм «натиском» Врубель лякав не тільки глядачів, вихованих на гладенькому салонному живописі, але й нічого начебто б що не бояться мирискусников.

Словом, цінителів мистецтва Врубеля й до початку ХХ століття було мало, а ганьблень - багато. У такій атмосфері Врубель почав роботу над давно замишлявся «монументальним Демоном» - самим патетичним своїм утвором

Pages: 1 2 3

Збережи - » Життя й творчість Михайла Врубеля . З'явився готовий твір.