Хвилювання… Квіти… Новий портфель… Нові друзі. Із цього почався мій шлях навчання в ліцеї. Були, звичайно, тривоги: як приймуть, що скажуть, але тепер уже всі за. Я, тримаючи батьків за руки й весело перестрибуючи калюжі, наближаюся клицею.

Я вважаю, що Перше вересня - це особа школи. Почалося всі так: оголосили переможців олімпіад і відмінників навчання попереднього року, потім дуже красиво танцювали вальс старшокласники, а потім ми, новачки, приймали присягу на вірність Цариці наук. Я голосніше всіх кричав: «Клянуся!» і із трепетом очікував, що ж буде далі. А далі почалося неймовірне: посередині двору розпалили величезне багаття й усі, хто вступав у ліцей, підходили до вогню й кидали в нього полинові гілочки, щоб ніколи не відчувати гіркоти поразок

А далі квіти, вітання, що посміхаються особи вчителів і якийсь уже рідний мені гамір, відчуття того, що я - часточка цього великого цілого. І схотілося стати таким учнем, щоб всі мною пишалися. Я дав собі слово, що ніколи не підведу вчителів, батьків, однокласників, тому що я - Ліцеїст