Художники, змушені покинути нашу країну, поводилися за кордоном по-різному. Не всім вдавалося зберегти достоїнство. Замятін його зберіг повністю. Він не дозволив собі ні усних, ні письмових випадів проти Радянської Росії, її народу й державного ладу. За рубежем він займався головним чином кіносценаріями, екранізуючи добутку російської літератури для французьких кінофірм. В 1936 році він працював над сценарієм по горьковской п’єсі «На дні». У червні в Париж прийшла звістка про смерті Горького. Замятін відгукнувся на неї спогадами про Олексія Максимовичеві. З Горьким він був досить близько знаком. Вони разом працювали, наприклад, у роки революції у видавництві «Всесвітня література». У той же час вони були багато в чому різними людьми, різними художниками, що досить неоднаково розуміють і розвиток подій у країні, і завдання літератури. На початку 30-х років їхньої дороги виявилися протилежними: Горький повернувся з Європи в Радянський Союз, Замятін виїхав у зворотному напрямку. Проте у своїх спогадах він говорить із непідробленою повагою й теплотою «про людину з більшим серцем і великою біографією».

У згаданому вище листі Сталіну Замятін писав: «…Я прошу дозволити мені разом із дружиною тимчасово… виїхати за кордон - для того, щоб я міг повернутися назад, як тільки в нас стане можливим служити в літературі більшим ідеям без прислуговування маленьким людям, як тільки в нас хоч почасти зміниться погляд на роль художника слова». До цих часів Замятін не дожив (він помер у Парижі в 1937 році від грудної жаби). Проте вони наступають, і Замятін одержав нарешті можливість повернутися на Батьківщину, повернутися своїми добутками

Pages: 1 2