Для первісної людини світ був обмежений простором, де минало її життя: найближчим лісом, полем за річкою, сусідніми містами й селами. Поступово цей простір розширювався, і люди відкривали планету, на якій жили. Під година подорожей, експедицій смороду виявляли нові, невідомі раніше географічні об’єкти - гірські хребти, вершини, річки, льодовики, острови, затоки, протоки, морські течії, глибокі впадини чи височини на морському дні тощо. Це були географічні відкриття. Перші такі географічні відкриття зробили народи Стародавнього Єгипту, Фінікії, пізніше - Португалії, Іспанії, Голландії, Англії, Франції. В XVII-XIX ст. багато найбільших географічних відкриттів було зроблено російськими землепрохідцями в Сибіру й на Далекому Сході, мореплавцями в Тихому океані, в Арктиці та Антарктиці.

ПЕРШІ МАНДРІВНИКИ-ВІДКРИВАЧІ

Людину завжди вабив обрій. Таємниці вабили її всі далі й далі. За кілька десятиліть, почавши зі Східної Африки, люди зуміли заселити всю землю до Австралії й Вогняної Землі. Залишилися свідчення, що в сиву давнину людина вже перетнула океан. Щоправда, година не доніс до нас достовірних відомостей про ці великі подвиги. Адже важливі морські й торгові шляхи вважалися важливою державною таємницею й ретельно оберігалися. Їхні поодинокі зображення на пергаменті - прототипі майбутніх карт - знищувалися, особливо під година воєн.

Приблизно до 600 р. до Різдва Христового належить одна з чудових подорожей античності - перший вітрильний похід навколо Африки, що в тої година називалася Лівією. Давньогрецький історик Геро-Дот, який сам був великим мандрівником, писав про цю подію так: «Відомо, що Лівія з усіх боків оточена морем, за винятком того місця, де вона межує з Азією. Це відкриття зробив фараон Нехо. Він спорядив кораблі з фінікійцями, які повинні були дійти під вітрилами до Геркулесових стовпів (Гібралтарської протоки) і повернутися назад у Середземне море. Фінікійці вийшли з Червоного моря в Індійський океан. Коли настала осінь, смороду зробили зупинку й висадилися на берег. Мандрівники посіяли зерно й дочекалися врожаю. Зібравши врожай, смороду знову підняли вітрила. Тім годиною минуло вже два роки. Лише на третій рік їм пощастило допливти до Геркулесових стовпів, закінчити подорож і повернутися додому. Смороду розповідали, що під година плавання навколо Лівії бачили сонце з правого боку, що, можливо, комусь здаватиметься правдоподібним, алі я повірити в це не можу».

Ті, у що не міг повірити «батько історії» Геродот, для нас зараз є найбільш достовірним історичним і географічним свідченням, оскільки для моряків, що знаходяться південніше екватора, сонце опівдні буде на півночі, якщо ж смороду при цьому рухаються на захід, те бачать його праворуч. А це значити, що на своїх дерев’яних суднах, які ледве сягали 40 м у довжину, з одним вітрилом і 40 веслами, мо-ряки-фінікійці зуміли пройти уздовж узбережжя понад 37000 км у зовсім незнайомих водах! Алі фінікійці в давнину вважалися найкращими мореплавцями. Саме тому фараон Нехо й скористався їхнім досвідом і вмінням. Смороду активно займалися морською торгівлею, і це допомогло їм відкрити нові землі - Мадейру, канарські та Азорські острови - і прокласти нові торгові шляхи, зокрема до олов’яних рудників Британії.

ПОДОРОЖ ГРЕКА ПІФЕЯ НА ПІВНІЧ ЄВРОПИ

Алі не тільки фінікійці славилися своєю майстерністю мореплавців. Давні греки також були прекрасними мандрівниками-першовід-кривачами. Їм же належати перші спроби вести запису про нові відкриті шляхи з практичними вказівками для мореплавців і перші спроби складання географічних карт. Смороду визначили, що Земля має форму кулі, і навіть обчислили її об’єм. Всесвітньо відомий епос Гомера «Одісея» містить чимало докладних настанов для мореплавців і безумовно спирається на справжні свідчення грецьких мореплавців. До 800 р. до Різдва Христового смороду вже досконало орієнтувалися в Середземному морі, освоїли його й заснували там понад 100 колоній.

Приблизно в тої годину, коли Олександр Македонський виступив у похід проти персів і дійшов до Індії, грецький мореплавець і астроном Піфей вирушив до норвезьких берегів. Відкриття, які він зробив у північному морі, сталися внаслідок непередбаченого відхилення від маршруту. Коли він зайшов у порт Массалія (сучасний Марсель), грецькі купці домовилися з Піфеєм, що він спробує знайти прямий торговий шлях до «олов’яних островів» біля південно-західного краю Британії, поминувши Лендс-Енд, жвавий центр проміжної торгівлі (тодішній Корнуолл). Піфей погодився й поплив північніше Галлії (сучасна Франція). Незабаром він уже був біля берегів Британії. А звідти рушив далі уздовж західного берега сучасної Англії й потрапив до Ірландії. Потім зайшов на Гебриди й Оркнейські острови, поки не обігнув Британію, якові наніс на карту у вигляді трикутника. Алі при цьому він дещо ухилився на північ, скоріш за всі, підійшов до берега Норвегії в районі Тронхейма й відвідав острів Гельголанд, що славився своїм бурштином.

Про плавання Піфея з давнини збереглися лише уривчасті відомості. Дуже часто його висміювали сучасники й пізніші автори, називали Піфея брехуном і фантазером. Чому, запитаєте ви? Та тому, що занадто вже неймовірними здавалися розповіді про ті, що море на півночі застигає й ніби вкривається слизькими медузами. Сьогодні вважають, що він бачив льодові тороси. Піфей також говорив, що влітку сонце на півночі не заходити, а море «дихає» кожні 6 часів, підкоряючись фазам Місяця (припливи й відпливи, які не спостерігаються в Середземному морі). Сьогодні ж нам досить і цих уривчастих відомостей, щоб вважати Піфея одним з найвидатніших астрономів, географів і першовідкривачів античного світу.

ПЛАВАННЯ ВІКІНГІВ

Крім сміливих мореплавців давнини фінікійців і допитливих греків, жили в Європі ще одні відважні підкорювачі моря. Їх називали вікінгами. Смороду населяли скандинавське узбережжя. Потім, коли місця для життя стало менше, смороду в пошуках орної землі пішли на південь. Їхні кораблі були пристосовані до плавання у відкритому морі. Деякі вікінги вдавалися до розбою, ставали морськими піратами, а деякі - нормани, - переселялися на північний схід Франції, схід Англії, на Сицилію й відокремлені острови Ісландії.

На качану Х ст. Норман Гуннб’єрн вирушив у похід на захід через Ісландію. Алі знайшов тільки там скелясті гори й землю, суцільно вкриту льодом.

Проте ця подорож підштовхнула ісландця Ейріка Рудого вирушити на пошуки нових країн. В 982 р. з командою, що налічувала 32 чоловіки, він вирушив на ці пошуки. Щоправда, не зовсім добровільно. Перед тім Ейрік у сварці вбивши двох чоловік і був вигнаний з Ісландії на три роки. Ейріку в цьому поході пощастило відкрити острів, на якому він заснував дві колонії. Землю він назвавши Гренландією, що в перекладі означає «зелена земля». Назва прикрутила до собі увагу, і туди почали переселятися люди. Лише за кілька років там уже налічувалось 3 000 жителів. Географічно Гренландія належить до Америки. Отже, за 500 років до Колумба Ейрік Рудий відкрив Америку

Алі й це ще не все. В 986 р. один купець прямував з Ісландії до Гренландії й збився зі шляху. Через якийсь година він підійшов на кораблях до південно-західного берега рівнинної й лісистої землі. Через 15 років після цього випадку на пошуки тієї землі вирушив вікінг Лейв, син Ейріка, прозвань Щасливим. Про це розповідає «Сага про Гренландця». З Лейвом було 35 чоловік. Спочатку мандрівники досягли Баффинової землі, якові назвали Хеллюланд («марна земля»). Взявши курс на південь від неї, через кілька днів плавання смороду побачили перед собою білі піщані обмілини й пагорби, що поростили лісом. Скоріш за всі, це був острів Лабрадор. Ще південніше вікінги знайшли острів Белл-Ісл і Ньюфаунленд. Жителі півночі були в захваті від побаченого: рівні зелені луки, багаті на рибу річки. Навіть дикий виноград! Тому й назвали це місце Виноградною Країною - Вінланд.

Наступного долі брат Лейва Торвальд розпочав нові подорожі. Алі тепер йому довелося воювати з індіанцями. В одній із битв він був убитий, а його команда відступила. Індіанців вікінги називали «скрелінгами». Проте, незважаючи на поразку, була зроблена ще одна спроба заснувати колонію. Алі три роки війни з індіанцями змусили вікінгів повернутись додому.

Географічні відкриття робилися, як правило, у пошуках ринків, сировини й збуту товарів.

Pages: 1 2