- Нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне "я"».

«Конає вечір.

Різко кажу доктору: «Через годину я мушу ліквідувати останню партію засуджених. Я мушу прийняти отряд». Тоді він іронічно й байдуже: «Ну і що ж? Добре!» Я хвилююсь, але доктор єхидно дивиться на мене - це ж у цій партії засуджених моя мати. Не витримую й шаленію, кричу, щоб не жартував зі мною Але голос зривається, і я раптом почуваю себе жалким і нікчемним. Вартовий увійшов і доповів, що партію привели, розстріл призначе-ний за містом».

«Мовчазна процесія підходила до бору. До мене підійшов доктор, поклав руку на плече і сказав: «Ваша мати там! Робіть, що хочете!» Я подивився - з натовпу виділилася постать і тихо самотньо пішла на узлісся. «…Я вийняв з кобури мавзера й поспішно пішов до самотньої постаті».

[Оповідач розстрілює матір.]

«Я положив її на землю й дико озирнувся. Навкруги було порожньо. Тільки збоку темніли теплі трупи «черниць». Я поспішив до свого батальйону Але раптом зупинився, повернувся й підбіг до трупа матері. Впав на коліна й припав устами до лоба. По щоці, пам’ятаю, текла темним струменем кров. Та раптом - дегенерат: «Ну, комунаре, підводься! Пора до батальйону!» В степу, як дальні богатирі, стояли кінні інсургенти. Я кинувся туди, здавивши голову.

…Ішла гроза. Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті. Йшла чітка, рясна перестрілка. …Я зупинився серед мертвого степу:

- Там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни».

Інсургенти - повстанці.

Версальці (образно, запозичено з часів Паризької комуни) - всі, хто проти комунарів

(у роки революції часто вживався як символ подоланої монархії).

Вакханалія - гучне дійство, бенкетування.

Pages: 1 2