Справжнє прізвище Вольтера — Франсуа Марі Аруе. Дослідники вважають, що його псевдонім є анаграмою імені.

Вольтер народився 21 січня 1694 року в Парижі. Його батько був нотаріусом, походив із середовища буржуа, мати була дворянкою. Оскільки титул передавався у спадок по батьківській лінії, то, відповідно, Вольтер його не отримав. Ця обставина згодом відіграла вагому роль у житті видатного просвітителя, вплинула на формування його негативного ставлення до кастових привілеїв дворянства і, зрештою, втілилися в блискучій формулі. «Я повірю в те, що дворяни мають більше прав від народження, ніж прості люди, коли побачу, що з лона матері перші з’являються на світ з готовими шпорами на ногах, а другі з готовим сідлом на спині…»

Протягом 1704-1711 рр. навчався в привілейованому єзуїтському коледжі Людовіка Великого, куди допомогли влаштуватися поважні клієнти батька.

Після закінчення коледжу зблизився з гуртком вільнолюбивих аристократів і почав писати вірші у манері рококо.

Батько пророкував йому кар’єру юриста, але юнак почав сперечатися, оскільки більше задоволення одержував від товариства вільнодумців з літературного гуртка. Незабаром Вольтер здобув собі репутацію дотепника, людини з радикальними поглядами і автора сатиричних віршів. За одну із Своїх сатир, в якій поет висміяв регента юного короля Людовіка XIV — герцога Філіпа Орлеанського, 17 травня 1717 року його навіть посадили до Вастилії (на одинадцять місяців). Хоча умови перебування там були цілком прийнятними, саме у в’язниці Вольтер відчув ненависть до деспотизму влади, і це почуття

стало головним у його житті. Після звільнення він поставив п’єсу «Едіп», що була присвячена язичницьким забобонам, хоча насправді була спрямована проти релігії того часу. Також Вольтер написав перший варіант своєї епічної поеми про Генріха IV, що пізніше стала відома під назвою «Генріада». За цю поему він удостоївся слави першого епіка Франції. «Генріаду» порівнювали з «Енеїдою», а Вольтера — з Вергілієм.

Але незабаром Вольтер знову впав у немилість. Після

Особистої сварки з молодим дворянином шевальє де Роганом

Письменника публічно побили слуги шевальє, й Вольтер знову

Опинився в Бастилії.

Після звільнення 1726 року Вольтер від’їздить до Англії, де живе протягом трьох років. Про нього говорили: «Вольтер покинув Францію поетом, а повернувся мудрецем». Дійсно, в Англії Вольтер вивчив мову, відкрив для себе англійську літературу (саме він познайомив Францію з Шекспіром) і міг говорити все, не боячись, що його заарештують. Він познайомився зі Свіфтом, вивчав праці Ньютона, зацікавився вченням філософа-раціоналіста Дж. Локка. У 1733 році з’являються його «Філософські листи» — «Листи про англійську націю». Твір мав прихований підтекст — порівняння Англії з Францією на користь першої. Французький парламент прирік листи до привселюдного спалення. 10 червня 1734 року вирок було виконано. Пізніше Вольтер, твори якого палали неодноразово, заявив, що спалювати літературні твори означає розписатися в тому, що не маєш розуму на них відповісти.

У 1729 році Вольтер повертається до Франції й продовжує свою блискучу кар’єру. Він пише драми, оповідання, поеми, праці з історії, філософські повісті, книги, що популяризували вчення Ньютона.

У 1745 році Вольтера обрано членом Французької Академії, хоча до цього двічі його кандидатуру відхиляли. Через рік, 1746 року, його було обрано Почесним членом Петербурзької Академії Наук.

Деякий час Вольтеру покровительствував сам король. Але через поему, в якій возвеличувалася фаворитка короля маркіза Помпадур (поема не сподобалася ні королю, ні королеві), він знову потрапив у немилість.

На щастя, король Прусії Фрідріх Великий, який неодноразово запрошував до себе Вольтера, знову прислав запрошення.

На цей раз Вольтер прийняв його. У Прусії письменника зустріли з усіма почестями: призначили пенсію, подарували карету, дали придворний титул. Король, який прагнув бути покровителем мистецтва, бачив у Вольтерові розкішне доповнення для свого літературного гуртка. Та невгамовний Вольтер не міг жити спокійно. Він сварився з усіма, і навіть із королем Фрідріхом,