Батьки його належать до різних, хоча й родинних племенах народу йоруба: батько - иджебу, мати - эгба. Дитинство Шойинка пройшло в м. Абеокута. Назва цього міста в перекладі з йоруба означає «під скелею». Справді, місто, що дотепер зберігає сугубо африканську самобутність, розташований біля скелі Олумо. Це місце релігійних церемоній і жертвоприносин. Неподалік протікає ріка, що називається ім’ям одного з головних богів пантеону йоруба - Огуна.

Образ бога, ім’ям якого названа ріка, сама ріка, урочисті й похмурі ритуали на скелі Олумо, як і вся традиційна культура йоруба, органічно ввійшли у творчість Шойинка, істотно вплинувши на його світогляд

Шойинка багато вчив. Початкову школу він закінчив в Абеокута, потім вступив в Урядовий коледж в Ибадани. В 1952 р. потрапив на навчання в знаменитий Ибаданский університет, куди запрошують кращих студентів із всіх куточків країни. Тут Шойинка вчився протягом двох років, а в 1954 р. подався в Англію й надійшов на відділення англійської мови й літератури в Лидси. Тут він серйозно прийшов у замилування від театру: переглядав п’єси Дж. Осборна, Ардена, С. Беккета; вивчав спеціальну літературу сценічної й режисерської майстерності й, зокрема, про театр абсурду. Згодом Шойинка не буде визнавати жодного впливу на свою творчість, роблячи виключення лише для Б. Брехта

Наприкінці 50-х рр. Шойинка повністю віддавався творчості. Він виступав як актор, писав п’єси й вірші. Знаменним досягненням Шойинка в драматургічній околиці стала його п’єса «Дорога», уперше поставлена в 1955 р. У ній панує атмосфера хаосу, майже абсурдної жорстокості й взаємного нерозуміння. Але є тут і спроба філолофсько-образного осмислення сутності буття й смерті. В 1958 р. з’явилися п’єси «Жителі боліт» («The Swamp Dwellers») і «Лев і Перлина» («The Lion and the Jewel»). Перша публікація віршів Шойинка відбулася в травні 1959 г.

На початку 1960 р. Шойинка вернувся на батьківщину й оселився в столиці - Лагоси. Проте, його усе більше залучало культурне життя Ибадана, де йому вдається організувати власну театральну трупу «Маски-1960». Першим спектаклем нового театру став спектакль по п’єсі Шойинка «Танець Лісу» («A Dance of the Forest», 1960). Постановка була присвячена святкуванню дня звільнення від колоніальної залежності - 1 жовтня 1960 р. «Танець Лісу» - це трагедія, у якій драматичні епізоди чергуються з уїдливим фарсом, де минуле цілком позбавлене героїчних рис і є лише початком гігантського циклу кривавих злочинів, які постійно повторюються, вимагаючи нових жертв від сучасного миру. Суть трагедії полягає в тім, що кожна людина повинна заглянути у власну душу й очистити її від тих низинних недоліків, яких не повинне бути в обновленому, що начебто заново народилося суспільстві

Спектакль «Танець Лісу» приніс Шойинку африканську славу драматурга, режисера й актора. Його авторитет зростав з кожною новою публікацією або сценічною роботою. Він ставив не тільки свої п’єси, а й добутку інших африканських письменників спочатку рідною мовою йоруба, а згодом - англійському, намагаючись пристосувати саме ця мова для відтворення духовних стоимостей і культурної спадщини свого народу

В 1963 р. побачила мир любимейшая, за словами самого Шойинка, його п’єса «Сильний рід» («The Strong Breed»). Для всіх без винятку драматичних добутків Шойинка головним композиційним елементом є ритуал з танцями, пантомімою й драматичним дійством. Ритуал завжди позначає кульмінацію, для героя він - одкровення й вінець пошуків. В одноактній п’єсі «Сильний рід» контрастують егоїзм і добровільна самопожертва, які протистоять звичайному канібалізму людських створень

До середини 60-х рр. ситуація в Нігерії стала досить напруженої. Почався ряд державних переворотів, влада в країні захопили військові. Внутрішні конфлікти загострилися, підсилилися міжнаціональні звади. Досить було однієї іскри, щоб у задушливій суспільній атмосфері спалахнула пожежа. Це відчували чимало нігерійських діячів, і дуже гостро - Шойинка. Тривогою й похмурим передчуттям насичені його добутки цього періоду. У романі «Інтерпретатори» («The Interpreters», 1965) час розірваний. П’ять ліній долі, п’ять героїв-інтелігентів існують у цьому світі зла й намагаються протистояти мерзенності, що їх оточує. Інтерпретатори заглядають у минуле, очікують відповіді від майбутнього й корчаться від болю в сьогоденні. Вони погоджуються виконувати будь-яку роботу, необхідну для відновлення й очищення батьківщини. Проте, єдине, що дозволяє їм суспільство, - це філософствувати, «інтерпретувати».

Погляди Шойинка помітно политизируются, але це не спрощує його творчості, а робить його більше складним і оперативним. Про письменника починають говорити за межами Африки, його книги перекладають на європейські мови. У цей час події в Нігерії стають усе більше небезпечними. П’єса «Урожай Конги» («Kongi’s Harvest», 1967) написана напередодні громадянської війни. У ній Шойинка майстерно змалював конфлікт реакційної ідеології, що маскується за міфологічним одіянням, і традиційних поглядів на суспільний устрій. У центрі п’єси - двоє персонажів, навколо яких гуртуються два ворожих табори. Це традиційний вождь Обоє Данлова й політичний діяч західного типу, президент вигаданої країни Изма, - Конги. Конги брехнею й демагогією, насильством і жорстокістю намагається проникнути в древню міфологію, щоб незабаром стати єдиним авторитарним правителем

У Нігерії спалахує громадянська війна, Шойинка у своїх статтях захищає заколотну провінцію Биафра. Потім в 1967 р. письменника заарештовують як зрадника й шпигуна й, не висунувши проти нього жодного офіційного обвинувачення, протягом двох років утримують у в’язниці. Однак ні висновок, ні запреи не змогли приборкати бурхливу стихію творчих сил Шойинка. Незважаючи на заборону писати, у в’язниці письменник зумів створити ряд віршів, п’єсу, публіцистичні замітки, початків новий роман

Шойинка звільнили з-під стражи в жовтні 1969 р. у результаті амністії, оголошеної з нагоди річниці незалежності Нігерії. Війна закінчилася, але суспільні рани продовжували кровоточити. У повний голос говорили пам’ять і совість. Шойинка з головою поринув у роботу. Він обіймає посаду, запропоновану йому ще в 1967 р., - керівника відділення драми й театру при Ибаданском університеті. Першим спектаклем, що Шойинка поставив, виявившись на волі, стала його п’єса «Божевільні й Фахівці» («Madmen and Specialists», 1971). Використовуючи стилістику театру абсурду, автор осмислює події громадянської війни, і її вплив на душі й спосіб мислення людей. П’єса зображує картину майже цілковитого розпаду людських, соціальних і культурних зв’язків. Із цим драматичним добутком перегукуються поетичний збірник «Човник у темниці» («A Sputtle in the Crypt», 1972) і публіцистична книга «Померла людина» («The Man Died», 1972). До речі зазначити, що вірші Шойинка пише винятково мовою племені йоруба, а п’єси й прозу - на англійському

Роман «Померла людина» складається з тюремних заміток письменника, його думок про війну й достоїнство людини, із протоколів допитів і випадкових розмов з в’язнями й працівниками в’язниці. У цій книзі Шойинка багато міркує про природу влади й властолюбство, про силу духу й волі, про злочини проти людяності й прагненні до справедливості й милосердя

В 1973 р. побачив мир другий роман Шойинка - «Час беззаконня» («Season of Anomy»). Ця книга емоційно пов’язана з болісним досвідом громадянської війни. Скориставшись сюжетною лінією античного міфу про Орфее й Эвридике, письменник розповідає про те, як два чоловіки (один персоніфікує добро, а другий - зло) об’єднали під час війни свої зусилля для того, щоб урятувати улюблену поета Офейю. Це єднання представляється утопічним: що чекає героїв після війни? Фінал залишається відкритим

В 1973 р. вийшла друком п’єса Эврипида «Вакханки» в обробці Шойинка. Всі ці тривожні, болісні, сповнені страждання добутку гостро нагадують про минулу війну й атмосферу занепаду й розпачу перших післявоєнних літ

Шойинка протягом тривалого часу перебував за кордоном, подорожував по країнах Європи й Америки. У середині 70-х рр. він вернувся в Нігерію. Настала пора зрілості й урівноваженості в мудрості й творчості. Плодами цієї зрілості стали п’єса «Смерть і вершники короля» («Death and the King’s Horsemen», 1975) і автобіографічна повість «Аке, року дитинства» («Аке: The Years of Childhood», 1981).

Pages: 1 2