Проходять роки, - усе - у тіні. Народжується троянський епос… Б. Пастернак. Висока хвороба В поемі чудового поета й перекладача Б. Пастернаку “Висока хвороба” відбилися його міркування не тільки про складний час початку XX століття, але й про природу мистецтва, про непросте призначення поета. Історично вже зложилося так, що люди мистецтва пропускають через себе біль і проблеми епохи - і тим самим як би розкривають, оголюють їх, роблять більше доступними для розуміння наступних поколінь. Поема “Висока хвороба” вся побудована як би із фрагментів - спогадів і роздумів автора, у яких відбилося його відношення до подій, що відбуваються, клюдям.

Навмисна розірваність, внутрішня динаміка оповідання дозволили поетові передати хід і ритм часу, неприборканий рух історичного процесу. Збиваючись із ніг від біганини, Приносять звістку: здається міцність. Не вірять, вірять, палять вогні, Підривають зводи, шукають входу, Виходять, входять, ідуть дні, Проходять місяці й роки

Життя, що оточує поета, повнні не тільки величі, але й смути, занепокоєння, страждань, непевності в завтрашньому дні. Це - перехідний час, коли “народжується троянський епос”. Однак, з іншого боку, Пастернаку зрозуміла вся нещадність століття, коли дійсність більше схожа на содом, коли багато хто, не вміючи розібратися з нововведеннями епохи, кидалися “від книг на піки й на багнети”, коли не дає спокою “сисний клекіт лихоліття”, приносячись те голод, то розруху, то хвороби. Нестерпно тихий тиф, Коліна наші охопивши, Мріяв і слухав із содроганьем Недвижно, що лився мотив, Сипучого самосверганья. Всі ці випробування, що випали на частку народу, немов перевіряють його на міцність і віру, copyright