Згадаємо чеховські оповідання. Ліричний настрой, пронизливий смуток і сміх… Такі і його п’єси - п’єси незвичайні, а тим більше казавшиеся дивними чеховським сучасникам. Але саме в них яскравіше й глибше всього виявилася “акварельность” чеховських фарб, його проникливий ліризм, його пронизуюча точність і відвертість. Драматургія Чехова має кілька планів, і те, що говорять герої - аж ніяк не те, що приховує за їхніми репліками сам автор. А те, що він приховує, може бути, зовсім не те, що він хотів би донести до глядача… Від цієї багатоплановості - складності з визначенням жанру. Наприклад, п’єсу “Вишневий сад” сам автор називав комедією. Але адже п’єса-те смутна!.. Так у чому ж справа? Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої - Раневская, Гаїв, Аня й Варячи - їм не на що жити, не на що сподіватися. Пропонований Лопахиным вихід для них неможливий. Усе для них символізує минуле, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто, і навіть уміли сушити вишню й возами відправляти в Москву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий… Постійне неблагополуччя відчувається за всіма словами й учинками героїв… І навіть надії на майбутнє, висловлені одним із самих діяльних героїв - Лопахиным - непереконливі. Непереконливі й слова Пети Трофимова: “Росія - наш сад”, “треба працювати”. Адже сам Трофимов - вічний студент, що ніяк не може приступитися до якої-небудь серйозної діяльності. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями (Лолахин і Варячи люблять один одного, так чомусь не женяться), і в їхніх розмовах. Кожний говорить про те, що його цікавить у цей момент, і нс слухає інших. Героям Чехова властива трагічна “глухота”, тому в діалогах мішається важливе й дрібне, трагічне й дурне. Адже в “Вишневому саду”, як і в людському житті, перемішані обставини трагічні (матеріальні труднощі, нездатність героїв до дії), драматичні (життя кожного з героїв) і комічні (наприклад, падіння Пети Трофимова зі сходи в самий напружений момент). Скрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги поводяться, як добродії. Фірс говорить, порівнюючи минуле й сьогодення, що “всі враздробь”. Існування цієї людини немов би нагадує молодим, що життя почалося давно, ще до них. Характерно й те, що його забувають у маєтку… І знаменитий “звук струни, що лопнула,” - це теж символ. Якщо натягнута струна - готовність, рішучість, дієвість, то струна, що лопнула, - кінець. Правда, є ще неясна надія, адже повезло ж сусідньому поміщикові Симеонову-Пищику: він не краще інших, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця… Життя й смутне, і весела. Вона трагична, непередбачена, - усі права захищені 2001-2005 про цьому й говорить Чехов у своїх п’єсах. І тому так важко визначити їхній жанр - адже автор одночасно показує всі сторони нашого життя…